З любов’ю, Обрі

Бріджет провела мене до ґанку.

Я зайшла в будинок. Там було дуже тихо.

Я пройшла на кухню. Поставила на підлогу сумку, зняла куртку й чоботи і взяла крекери з сиром, тарілку з якими бабуся лишила для мене на столі. Після того, як я дожувала, що було непросто, бо в роті було дуже сухо, я піднялася нагору і пішла в кінець коридору. Мамині двері були відчинені, і бабуся сиділа біля неї на ліжку. Вони трималися за руки і тихенько говорили. Я трохи штовхнула двері, щоб вони заскрипіли і попередили про мій прихід.

Вони обидві обернулися. Бабуся поплескала маму по руці і встала. Вона підійшла до дверей і кивнула мені.

— Я покличу тебе на вечерю, і не забудь про домашні завдання, — прошепотіла вона. Я кивнула.

Я повільно підійшла до ліжка. Мама була в бабусиній піжамі. Вона мала смішний вигляд, бо вдома завжди спала у великих футболках. Думаю, вона не спакувала речі для поїздки.

— Про що ви говорили з бабусею? — запитала я.

— Про різні речі, дитинко, — відповіла вона.

Мама дивилася у вікно. Я сіла на краєчок ліжка, але дивилася в інший бік — на двері.

— Мамо?

— Так?

— Як ти?

Мама замовчала і довго не говорила.

— Іноді я думаю, що все життя сконцентроване в одному епізоді. Усе до і все після пов’язане з ним, і ми всі зациклилися, застрягли там. Розумієш, про що я?

Я глибоко вдихнула.

— Так, — відповіла я.

— Я застрягла, — сказала мама.

Я розправила руку на верхній ковдрі з клаптиків, втискаючи її в шари простирадл. Здавалося, рука тонутиме в них вічно.