З любов’ю, Обрі
- Автор: Лафлер Сюзанн
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-289-5
- Переводчик: Наталія Ясіновська
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «З любов’ю, Обрі». Краткое содержание книги:
— Гм?
— Ти написала список обіцянок [11] на цей рік?
Вона й далі досліджувала шов і здавалася замисленою. Потім сказала:
— Ні.
Я подумала, що бабуся обманює, надто вже довго вона мовчала. Якби вона справді не мала списку, відповіла б одразу.
— Я також.
Я також збрехала.
Не думати про маму було легше, ніж я гадала.
У понеділок я не думала про неї по дорозі до школи, коли поруч щебетала Бріджет.
У вівторок я не думала про неї на мові, коли багато писала новими гелевими ручками, які знайшла серед подарунків у своїй різдвяній панчосі [12].
У середу я не думала про неї під час обіду, коли Бріджет коментувала кожен рух Крістіана Річардса.
Але пізно ввечері, коли все сповільнюється, будинок наповнюється темрявою, і чути лише тріскотіння батарей і Мартині стрибки з одного порожнього ліжка на інше, в горлі росте клубок. Очі наповнюються сльозами, навіть якщо вони заплющені.
У Бріджет був сонний день. Принаймні так це назвала її мама, пояснюючи, чому Бріджет не вийшла до дверей мене зустріти.
— Вона на дивані. Якщо ти її не побачиш — вона ховається під старою ковдрою. Дивиться мультики.
Я пройшла кухнею у вітальню, де був увімкнений мультфільм. Сіла біля горба з ковдри.
— Що сталося? — запитала я.
— Еее, — відгукнулася Бріджет. Відкинула ковдру з обличчя. — Привіт, Обрі.
— Привіт, — сказала я. — Можна з тобою подивитися?
Бріджет кивнула і трохи посунулася.
— Ти хвора? — запитала я.
— Ні, — відповіла вона. — Просто мені не хочеться вставати.
— Ясно, — сказала я. Я могла це зрозуміти.
Тож ми валялися на дивані, потім валялися на підлозі і малювали олівцями ліниві малюнки, потім знову валялися на дивані.
Коли до нас зайшла мама Бріджет, вона здивувалася, що ми все ще валяємося.
— Сонечко, що трапилося? — запитала вона в Бріджет.
— Гмм, — пробурмотіла Бріджет. — Нічого.
— Мамо, йди сюди, — покликала з кухні Мейбл.
— Хвилинку, — крикнула мама. — Бріджі, нумо перевіримо, чи немає в тебе температури.
Бріджет підставила мамі лоба.
— Не думаю, що в тебе температура.
— Мамо! — знову покликала Мейбл.
Мама запитала в Бріджет:
— У тебе нежить?
У мене заболів шлунок. Може, саме я тут була хвора.
Я встала.
— Пограймося в щось, Бріджет. Щось справді довге й гарне.
Бріджет кивнула, а її мама пішла, гукаючи до Мейбл:
— Вже йду!
Ми розклали «Монополію». Прочитали інструкцію, перевірили наявність всіх елементів гри і, про всяк випадок, взяли калькулятор. Я вирішила бути банкіром, а Бріджет — видавати картки нерухомості. Ми грали й грали, і я думала лише про «Монополію», про маленького песика, якого я пересувала по ігровому полю, і про готелі, які будувала на жовтих клітинках. І в результаті я виграла.
Мені наснилося, що я її чую. Вона говорила зі мною… ні… про мене. Але з ким вона говорила? З татом?
Годинник на нічному столику показував 10:15. Цифри були надто чіткими, як для сну… 10:16. 10:17. І я все ще могла її чути.
— Мені треба її побачити, — сказала вона.
Мене. Їй треба мене побачити.
Хтось іще говорив — спочатку тихо, а потім голосніше.
— Ні, не зараз. Ти не будеш її будити.
Це була бабуся, вона сердилася. Я відчувала, як її голос наповнює будинок і трясе мене.
Це взагалі не був сон.
Я скинула покривала і побігла до сходів. Стояла там, слухала, а серце вистрибувало з грудей.
Унизу стояла моя мама.
— Мамо, — прошепотіла я. Але мої ступні були приклеєні, приклеєні до старої порепаної дерев’яної підлоги у бабусиному будинку.
— Я її матір. Мені треба її побачити, — тепер вона просила.
— Ти не можеш піти від дитини, а потім отак просто повернутися! Життя Обрі нарешті трохи впорядкувалося. Ти можеш почекати до завтра, щоб її побачити, а потім вона піде до школи.
Мама не вимовила жодного слова.
Бабуся щось впустила на підлогу.
— Ти її покинула! — кричала вона.
— Я знаю, — сказала мама ледь чутним голосом. — Але тоді я не знала. Не знала. Не думала. Я цього не пам’ятаю.
Я перестала дихати.
Про мене забули. Але вона не лишала мене навмисне. Вона не знала.
Я чула, що бабуся знову говорить, але не могла зрозуміти, що саме, зауважила лише сувору інтонацію.
Бабусю, не сердься на неї, ти не розумієш.