Полювання на чорного дика
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #4
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-439-0
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Полювання на чорного дика». Краткое содержание книги:
Щоб замирити мілітарні настрої Гітлера, лідери світових держав погоджуються у Мюнхені на ганебний компроміс. Герой роману, як і його славні прадіди, незважаючи на підступи совєцької агентури, продовжує боротися за свободу своєї бездержавної нації, шукаючи будь-яку можливість розхитати міць московського диявола.
А історія тим часом робить нове коло. І невивчені колись її уроки доведеться вивчати нам, сучасним українцям…
Марко видихнув.
— Ви дуже люб’язні, гере Штайнер, але не потрібно. Дякую.
Швед вийшов з готелю, збіг, наскільки то було можливо у нічних капцях, мармуровими сходами, і рушив добре освітленою алеєю у напрямку Лебединого озера.
Ця вереснева ніч і справді була прохолодною, та Марко наче не відчував того холоду. У носових пазухах усе ще стояв уявний сморід формаліну, у грудях пекло, наче він і справді надихався його наяву, а не уві сні.
За густими кронами дубів мирно спав Фюссен. Вгорі, геть білий на тлі порослих деревами скель, під шум недремного водоспаду зорив у ніч замок Нойшванштайн. До озера було зовсім близько. Усього якихось кроків двадцять-тридцять.
Марко роздягнувся. Збурив спокійне плесо, майже не відчуваючи холоду, розсік руками заснулу поверхню води. Вона слухняно розступилася колами, підштовхнула вперед, немов заохочуючи до цього дивного нічного запливу.
І Швед поплив. Поплив просто уперед, більше не вслухаючись у плюскіт води, не вдивляючись внутрішнім зором у видіння, що раптом поблякли від того холоду. Поплив, далі і далі від берега. Залишки нічного жахливого сновидіння танули, зникали разом з уявним смородом формаліну у носі.
Пірнув, виринув на поверхню і лише тепер позбавився нічного тягара. Який же сон жахливий йому наснився! Він плив назад. Швидко і впевнено долав простір водного плеса. Тепер холод зводив руки і ноги, та Марко не зважав. Зачувши дно, звівся і побіг до берега так швидко, наскільки міг, боляче забиваючи пальці на ногах об кострубато обточене водою каміння. Зацокотів зубами. Розтер задубіле від крижаної води тіло, одягнув піжаму, загорнувся у теплий халат, взувся у капці.
Господи, бережи мене від таких снів, а моїх любих Лізу та Марго від такого жахіття! Прости мені, Господи, бо маю безліч гріхів… Але не вони, на них нехай мої гріхи не віддаються! Бережи їх щомиті! Краще я! Нехай краще я загину! Але не вони… Молю тебе, Господи! Молю!
Вода усе ще стікала з волосся за комір. Швидким кроком, майже бігом, аби зігрітись, він рушив до готелю, налякавши до напівсмерті своєю появою закохану парочку.
Забувши про все на світі, хлопець і дівчина пристрасно цілувалися подалі від зрадливого світла нічних ліхтарів під гіллястим дубом.
Коли він ішов до озера, їх тут не було. Вочевидь, закохані, покинувши більш затишний сховок, дійшли аж до готелю, та усе ніяк не могли розпрощатися.
Маркові було досить кинути поглядом, щоб по білому фартушку впізнати юну тендітну покоївку Грету, доньку гера Штайнера, і готельного водія Фріца. Дівчина вранці прибирала у їхніх із Лізою апартаментах, тому Марко впізнав її, а під вечір гер Штайнер, що саме заступив на нічне чергування, особисто представив Елізабет Грету як свою доньку, запевнивши, що за будь-якої потреби Ліза може звернутися до дівчини.
— Entschuldigen Sie bitte unser Verhalten, wir werden die Ortlichkeit umgehend verlassen! — поспіхом проказав хлопець. — Пробачте нас за таку поведінку… Ми зараз вступимося!
Марко тільки усміхнувся собі під носа. А якби на його місці був гер Штайнер?
Погляд нічного портьє з-за конторки демонстрував суміш здивування і тривоги.
— Що трапилося, гере Макміллан? — стурбовано запитав Штайнер, прямуючи до Марка. — Я можу чимось допомогти?
— Можете. Гере Штайнер, ваша пропозиція ще в силі? — поцікавився Швед, зупинившись напроти.
— Перепрошую, гере Макміллан?
— Ви пропонували мені трав’яний чай із крапелькою «Ягермейстера», гере Штайнер… — з посмішкою проказав Марко. — Визнаю, зараз це було б доречно.
— Звісно, звісно, аякже! — чемно відказав нічний адміністратор, кивнувши своєю напуцованою головою. — Комфорт наших клієнтів для нас понад усе… Присядьте, гере Макміллан, ось тут у крісло… Там поруч є теплий плед… Так-так, отой, картатий, із верблюжої шерсті. А я — миттю!
Гер Штайнер і справді впорався на диво швидко.
— На такий випадок ми завжди маємо для наших гостей термос із свіжозавареним трав’яним чаєм! — скоромовкою пояснив він, несучи до Марка тацю з елегантним порцеляновим горням на блюдці. — Ніякого вам новомодного гімалайського бур’яну, гере Макміллан! — проказав не без гордості. — Тільки наші альпійські трави! А до чаю — найкращий баварський мед! — гер Штайнер виклав поряд з горнятком мініатюрне пуделко з прозорим солодким золотом. — І, як обіцяв… крапельку «Ягермейстера»! — усміхнувся він, відкорковуючи почату плящину легендарної настоянки.
— Бажаєте до чаю додати чи може усе-таки наповнити кілішок?