Полювання на чорного дика
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #4
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-439-0
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Полювання на чорного дика». Краткое содержание книги:
Щоб замирити мілітарні настрої Гітлера, лідери світових держав погоджуються у Мюнхені на ганебний компроміс. Герой роману, як і його славні прадіди, незважаючи на підступи совєцької агентури, продовжує боротися за свободу своєї бездержавної нації, шукаючи будь-яку можливість розхитати міць московського диявола.
А історія тим часом робить нове коло. І невивчені колись її уроки доведеться вивчати нам, сучасним українцям…
— Пусте… — похитав він головою, — я не пив ні краплі. Так, трохи для запаху рота пополоскав…
Вона розсміялася.
— І як? Спрацювало?
Марко розвів руками.
— Так. Спрацювало. А тепер повертайся до ліжка, я прийму душ і скоро піднімуся до тебе. Підлога холодна! Біжи! Немає чого босоніж тупцяти…
У ванній, ставши під гарячі струмені, нагадав собі, як із Лізою мешкали у тому «канарковому» будиночку під Варшавою і, повертаючись із Остапенком за північ, отак само він приймав душ, змиваючи із себе усе, з чим не хотілося йти в ліжко до Лізи. Усе як зараз…
Вона не спала, чекала його.
— Маркусю, перша година ночі… Чого ти сьогодні так довго? — прошепотіла, тулячись до нього.
— Пробач… Були нагальні справи, — проказав, не вдаючись у подробиці. — Ти ж знаєш, я не великий прихильник вештання Лондоном, коли ти отут, в тепленькому ліжечку чекаєш на мене…
— Щось сталося?
— Нічого нового.
— Я сьогодні отримала лист від батька… — показала вона. — Переказує тобі і Маргариті вітання, каже, що зможе скоро приїхати.
— Це добре, — проказав, пригортаючи Лізу до себе. — Нехай вже б і залишався у Лондоні. Скільки йому років, щоб у всі ці ігри бавитися? Он із Селфріджем сидів би собі у конторі як золотий запас МІ-6 і керував парадом…
— Ти наче мого батька не знаєш! — пхикнула Ліза. — І з Селфріджем вони, ага, якраз насидять удвох… Але так, я за ним скучила страшенно. І добре було б, якби він до Лондона повернувся.
1938 рік, вересень
готель «Людвиг Баварський», Фюсен, Баварія
Формаліном смерділо нестерпно.
Отак штиняло хіба у мрецькій Кренцеля у Кам’янці.
Різкий, всюдисущий, цей сморід буквально виїдав очі. Просочувався у мозок і примушував думки дерев’яніти.
Смерділо з-за дверей секційної; напевне, патологоанатом саме працював.
Марко пройшов кілька кроків тьмяно освітленим старими гасовими лампами коридором, і кожен його крок повторила моторошна луна.
Похила арковидна стеля була майже над головою, варто простягнути руку вгору — і він би зумів її торкнутися…
Це ж треба! Зовсім як у Кам’янці!
Марко добре пам’ятав той свій візит до Кренцеля, коли Олеся Біличенко застрелила Єву Головацьку.
Смерть ще зовсім юному Шведові доводилося не раз бачити і на Великій війні — страшну, потворну, криваву… Не раз і йому доводи лося ставати причиною смерті інших. І не завжди то були відверто вороги — совєцькі агенти чи провокатори.
Ще пластуном розвідувальної роти (по суті, диверсантом) він, виконуючи свій військовий обов’язок, мусив знімати ворожих вартових одним міцним захватом шиї і різким поворотом голови супротивника, даруючи йому безболісну, миттєву смерть.
У вмінні того блискавичного захвату і швидкого руху Маркові не було рівних.
Сам не розумів, звідки то у нього такий талант — майстерно і швидко вбивати… У гімназії привчали до фізичних вправ, навантажень, навчали прийомів греко-римської боротьби, а дядько Альбер заохотив його до англійського боксу. Але отак… звідки воно у нього взялося, це уміння?
Іноді на війні, якщо того вимагала ситуація, доводилося діяти ще рішучіше: одним швидким рухом нагостреного до стану бритви швейцарського ножа. Лезом по шиї… ч-ч-чик!
Криваві бризки миттєво перетворювалися у кривавий фонтан і тіло ворога обм’якало у сталевому обручі Маркових рук, ще якийсь час билося в останніх конвульсіях, з перерізаної шиї виривалися хрипи, булькотіння…
Та він не мав часу споглядати, ненавидіти, а тим паче тішитись тій смерті. То був його обов’язок — безшумно зняти ворожих вартових.
Або сьогодні він, або ж завтра ворожі диверсанти, не панькаючись, порішать їх.
То була війна. Війна, що перетворила українців на розмінну монету, на гарматне м’ясо, а благодатну українську землю на поле бою іноземних держав, іноземних государів…
У його батька, Олексія Шведа, з Марком про це завжди була розмова коротка. Батько, на відміну від матері, не витав в ілюзіях.
«Живий? Слава Богу! В Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Хочеш посповідатися по-бабчиному, по-протестантськи, наодинці, чи підеш із нами зрання до костелу?»
Сам. Бо ж прабабця Гелена завжди йому читала з Біблії, як був малим:
«Один-бо Посередник між Богом і людьми, Чоловік Ісус Христос…»
ОДИН!
Не ксьондз, не батюшка, не апостоли, не святі та блаженні, бо й вони смертні є чи були, що потребували спасіння Господнього та прощення гріха. А тілько один Господь Ісус — безгрішний, тілько Він один є Посередник!