Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи
- Автор: Седлачек Томаш
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-244-4
- Переводчик: Тетяна Окопна
- Жанр: Экономика
Электронная книга - «Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи». Краткое содержание книги:
Автор — чеський економіст, радник президента Вацлава Гавела у 2001-2003 роках — у своєму дослідженні сміливо виходить за межі економіки та поєднує її з історією, філософією, психологією та давніми міфами.
ISBN 978-617-679-244-4
Томаш Седлачек © текст, 2012
Тетяна Окопна © переклад, 2017
Іван Міклош © передмова, 2017
Дмитро Подолянчук © дизайн обкладинки, 2017
Видавництво Старого Лева © українське видання, 2017
Якщо ж ми повернемося в наш час, то досить добре можна проілюструвати характер енергії грошей на статистиці ВВП. Через часову невизначеність грошей дебати про зростання ВВП часто перетворюються на повну нісенітницю. Адже на зростання ВВП можна запросто вплинути з допомогою боргів (зокрема фіскальною політикою в формі дефіциту чи профіциту бюджету)[280] або ж з допомогою відсоткової ставки (монетарна політика). Який тоді сенс у статистиці ВВП за ситуації в кілька разів більшого дефіциту на його тлі? Навіщо вимірювати багатство, якщо я на нього позичив?[281]
Євреї та Аристотель дуже обачно ставилися до лихви. Проблематика відсотків/лихварства — це тема однієї з перших економічних дискусій. Старі євреї, ще навіть анітрохи не здогадуючись про майбутню роль економічної політики (фіскальної чи монетарної), на підсвідомому рівні відчули, що в відсотковій ставці вони описують дуже сильну зброю, яка може бути хорошим слугою, а може — й паном (буквально). Фіскальна й монетарна політики — це сильна зброя, але дуже підступна, а ми запросто піддамося обману.
Це майже так само, як із водосховищем. Будуючи його, ми убезпечуємо себе від періодів засухи та від повеней у низинах; ми захищаємо себе від примх природи й великою мірою запобігаємо непередбачуваним природним циклам. За допомогою дамби ми можемо регулювати протікання води майже до константної величини. Цим кроком ми підкорюємо річку (а з водосховища навіть здатні отримувати енергію), окультурюємо її — вона перестає бути дикою, починає поводитися так, як цього хочемо ми. Принаймні так нам певний час буде здаватися. Якщо ж ми розумно не регулюватимемо рівень води, цілком вірогідно, що водосховище переповниться й дамбу прорве. Зазвичай ситуація низинних міст стає набагато гіршою, ніж якби там ніколи не було ніякого водосховища.
Схожу ситуацію маємо і з регулюванням енергії грошей, тобто з фіскальною та монетарною політикою. Маніпулювання профіцитом чи дефіцитом державного бюджету, маніпуляція з централізованою відсотковою ставкою — це дари цивілізації, які нам можуть довго служити й робити справжні дива. Втім, якщо ми користуватимемося ними нерозумно, це матиме набагато гірші наслідки, ніж якби їх узагалі не було.
Робота й відпочинок: шабатна економіка
На відміну від негативного сприйняття роботи, яке панувало серед стародавніх греків (працювати руками повинні лише раби)[282], у Старому Завіті робота не вважається чимось принизливим. І навпаки, підкорення природи вважалося навіть призначенням від Бога, мовляв, це була одна із перших справ, на яку люди отримали благословення.
І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею, і пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі![283]
І лише після гріхопадіння людини робота стала прокляттям[284]. Навіть можна було б сказати, що йдеться про одне конкретне й специфічне прокляття, яке впало на Адама (expresis verbis) з вуст Господа. Замість того, щоб піклуватися про сад Едем, тепер «у поті свойого лиця ти їстимеш хліб»[285]. Приємна, змістовна, така, що приносить розслаблення і наповнює сенсом, робота (якою багато хто й сьогодні займається, вважаючи це своїм хобі, наприклад, садівництвом) після гріхопадіння стала прокляттям, у якому мало приємного. Якщо до цього людина жила в гармонії з природою, то після падіння вже радше змушена з нею боротися, природа нібито налаштована супроти неї, а людина супроти неї і тварин. Сад перетворюється на поле (бою).
Можна тільки здогадуватися, до якої міри нам сьогодні, через стільки років після написання цих рядків у Старому Завіті, вдалося звільнитися від первинного прокляття роботи. Можемо сказати, що люди в сучасному розвиненому світі вже переважно не повинні «у поті свойого лиця їсти хліб», утім, ми все ще надто далекі від того, щоб отримувати від роботи таку ж радість, як від роботи у своєму саду. Хто сприймає саме так свою роботу, тому, можна сказати, вдалося звільнитися з-під цього первинного прокляття. Робота первісно повинна була бути тим, що приносить нам радість, наповнює, що ми вважаємо приємним, бути нашим призначенням.
280
Сьогодні державні бюджети такі великі, що їхню незбалансованість можна маніпулювати з ростом економіки, тобто його стимулювати або ж пригальмувати.
281
Приклад: якщо я позичу суму, рівну 10% своїх надходжень, то, мабуть, тільки справжній дурень стверджуватиме, що цього місяця я на 10% багатший чи точніше: продуктивніший. Ні на крону. Проте оптично мої надходження справді зросли, я можу (завдяки позиці!) витратити на 10% більше.
282
Дуже цікаве спостереження: якщо ми будемо розцінювати роботу руками як роботу для рабів, а рабів — як машини, то Платон був зовсім недалеко від реалій нашого часу. І справді сьогодні всю фізичну роботу виконують машини, а роботу, що вимагає творчості, розуму чи прийняття самостійних рішень, виконують виключно люди. Саме це було в уявленні Платона функцією вільної людини (не-раба) — інтелектуальна діяльність.
283
Книга Буття 1:28.
284
Там само, 3:17-19: «І до Адама сказав Він: За те, що ти послухав голосу жінки своєї та їв з того дерева, що Я наказав був тобі, говорячи: Від нього не їж, проклята через тебе земля! Ти в скорботі будеш їсти від неї всі дні свойого життя. Тернину й осот вона буде родити тобі, і ти будеш їсти траву польову. У поті свойого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти порох, і до пороху вернешся».
285
Книга Буття 3:19.