Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова
- Автор: Сендс Філіп
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-440-0
- Переводчик: Павло Мигаль
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова». Краткое содержание книги:
Чому Львів став точкою відліку сучасного міжнародного права? Який стосунок до цього мають найвидатніші юристи-міжнародники Лаутерпахт і Лемкін, чиї зусилля привели до того, що терміни «злочини проти людяності» та «геноцид» включили до суду у Нюрнберзі? Вибудовуючи потужну подорож-медитацію, у якій на шляху пам’яті злочини й провини залишають шрами у поколіннях, з прогалинами, що завжди будуть таємницями інших, автор врешті знаходить й для себе несподівані відповіді на питання про свою сім’ю.
У цій книжці — спроба поговорити про минуле, в ній відчитаєте водночас історичну детективну історію, історію родини й законний трилер, у якому Філіп Сендс подорожує між минулим і сьогоденням, переплітаючи кілька історій в одне ціле.
На тлі мороку світової політики Лаутерпахт намагався переконати своїх батьків перебратися на постійне проживання до Англії. Польща тоді вже денонсувала Договір про меншини 1919 року, тож євреї та представники інших меншин міста Львув були позбавлені міжнародного юридичного захисту. Втім Арон і Дебора вирішили залишитися у Львові, який був їхнім рідним домом.
Одного погожого осіннього дня я сидів з Лаутерпахтовим сином Елі у його повному книжок домашньому кабінеті у Кембриджі і дивився на яблуні в саду. Елі згадував свій провулок Волм, трамваї і як тато щодня відводив його у дитячий садок, «по дорозі до LSE».
Він згадував, що його тато був «з головою занурений» у роботу і проводив майже весь час у своєму кабінеті, «тихій кімнаті» у задній частині будинку. Увечері він «надто завзято» вкладав свого сина спати, але між ними була близькість, «люблячі» чи навіть «інтелектуальні» взаємини з більш світлими моментами. Елі згадував, як його батьки танцювали у вітальні під звуки «Кармен» Бізе, прогулянки у місцевому парку, час для латини — відмінювання дієслів і вивчення відмінків. «Він змушував мене вивчати їх напам'ять, і робив це дуже наполегливо».
А як щодо родини у Польщі? Елі не дуже розумів цих стосунків. «Дідусь і бабуся двічі приїздили до нас в гості», але він запам'ятав лише їхній візит 1935 року, коли батько «благав їх залишитися». Вони не погодилися, вирішивши залишитися з двома своїми іншими дітьми. Юний Елі поняття не мав, що лежить за небокраєм. «Мабуть, батько усвідомлював насування небезпеки, але такі речі до мене ніколи не доходили».
— Чи вони розповідали про Львув?
— Ніколи.
— Про його вплив?
— Не розповідали.
Чи страх війни тиснув на його батька? Це питання викликало здивований погляд, а тоді мовчання.
— Цікаве питання, — відповів він, — але ні. Він тримав це у собі. Можливо, батько ділився з моєю матір'ю, але про те, що відбувалося у Польщі, — ні слова. Ми ніколи не говорили про ситуацію у Лемберзі. Він знаходив інші теми для розмови.
Я наполіг.
— Ну, це був страшний період, — врешті поступився Елі. — Він знав, що може статися щось жахливе, не обов'язково мало статися, чи не обов'язково мало статися так, як воно сталося.
Його батько був апатичний, це був якийсь захисний механізм. Елі пояснив:
— Він займався своїм життям, своїми справами, намагався переконати батьків переїхати. Час від часу він писав їм листи. На жаль, вони не збереглися. Він не поїхав до Польщі, аби побачитися з батьками. Я не знаю, чому він був апатичним, але стосунки з батьками збоку виглядали прохолодними, хоча я знав, що він їх дуже сильно любить. Я сумніваюся, що вони разом з мамою коли-небудь сідали і радилися між собою: «Чи треба нам розповісти хлопчикові про це?»
— Чи він розповідав про своє польське минуле?
— Ні. У нашому домі точно було відомо те, що він виріс у консервативній єврейській сім'ї у Польщі. За святковим столом він проводив традиційну трапезу Седер Песах[16], супроводжуючи ритуал традиційним співом, який мені дуже подобався, мелодія і досі засіла в моїй голові. Але я не пам’ятаю жодної предметної розмови про його польське життя.
— Ви ніколи про це не говорили?
— Жодного разу.
Елі трохи помовчав, а тоді сказав:
— Він був зайнятий своєю роботою, — після цього важко зітхнув.
«Зайнятість своєю роботою» принесла подальший успіх. Наприкінці 1937 року хлопчину родом з маленького містечка Жолкєв було обрано на престижну посаду голови кафедри міжнародного права Кембриджського університету.{157} У січні 1938 року Лаутерпахт сів у потяг на станції Кінг Кросс і поїхав на місце своєї нової роботи, разом з якою отримав стипендію науковця у Триніті-коледжі. Від Кельзена і колег з LSE надходили листи з привітаннями. Його тепло привітав директор Філіп Ноель-Бейкер{158}, а також сер Вільям Беверідж, колега, який допомагав влаштовуватися біженцям з Німеччини, коли мав вільну хвилинку і міг відволіктися від своїх роздумів над створенням сучасної системи соціального забезпечення.
16
Седер Песах — святкова вечеря, яка розпочинає святкування свята Песах.