Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова

Лаутерпахт не залишав поза увагою великі проблеми того часу. Він написав статтю під назвою «Переслідування євреїв у Німеччині»{153}, закликавши Лігу Націй до активних дій, аби запобігти дискримінації на підставі расового чи релігійного походження. Якщо читати цю статтю нині, вона може здаватися обережною, як для Лаутерпахта, який був прагматиком і знав, що міжнародне право у тогочасному вигляді дозволяло Німеччині переслідувати будь-кого, хто не вважався арійцем. Все ж він вірив, що таке переслідування завдає шкоди міжнародним стосункам і має бути заборонене «публічним світовим законодавством». Він сподівався, що Іспанія, Ірландія або Норвегія зреагують на цю проблему з огляду на політичну мораль. Вони цього не зробили, і стаття не дала жодного помітного результату.

У Лаутерпахта були свої критики. Коли євреї масово тікали з Німеччини, офіційний представник Ліги Націй, відповідальний за біженців, Джеймс Макдональд, подав у відставку на знак протесту проти урядової бездіяльності. Для підготовки рішучого листа{154} він звернувся за допомогою до Оскара Яновскі, історика з коледжу Міського університету Нью-Йорка, який вирушив до Лондона, аби заручитися підтримкою Лаутерпахта. Їхня зустріч була невдалою. Яновскі писав про Лаутерпахта, що, можливо, він є «блискучим молодим чоловіком у розквіті», але він «зарозумілий», надто багато уваги надає значенню своєї персони, «повчає, наче суддя», коли йому потрібно було б більше уваги приділити справі. Лаутерпахт відмовився працювати з одним із випускників Яновскі, викликавши цим проти себе цілу тираду про пихатість, зарозумілість, відсутність моральних авторитетів і шляхетності духу. «Типовий чорноротий представник галицьких євреїв», — писав про нього Яновскі.

Лаутерпахт усюди затято відстоює свої погляди і відкидає погляди інших. «Невгамовний і нетерплячий», під час зустрічей він «продемонстрував поведінку, не притаманну джентльменові», ставився зверхньо, нестримано, якщо щось йшло не його шляхом. Відчуваючи, що він трохи перегнув, Лаутерпахт надіслав Яновскі невдоволеного листа з вибаченнями. «Мені подобається спостерігати, як мою роботу розривають на шматки, коли я віддаю її на поталу критиці{155}, — написав він. — Мабуть, я роблю помилку, думаючи, що інші можуть поділяти ці погляди».

Попри тиск, Лаутерпахт відкинув заклики підтримати розгляд ставлення німців до євреїв у міжнародному суді Гааги[15]. Це була «неадекватна, нездійсненна і дуже небезпечна» ідея. З ним було нелегко, оскільки він визнавав, що міжнародне законодавство є обмеженим, має прогалини, які дозволяють державну дискримінацію і застосування таких заходів, як Нюрнберзькі расові закони.

У 1933 році він отримав кваліфікацію судового адвоката. Один з перших судових запитів був від Хайле Селассіє, який хотів отримати оцінку анексії Італією Ефіопії. У листопаді 1936 року надійшов ще один запит, від видатного швейцарського академіка, з проханням надати юридичну оцінку захисту євреїв Верхньої Сілезії. Якщо вони не можуть отримати дипломатичного захисту, чи можуть вони принаймні просто покинути Німеччину зі своїм майном? Лаутерпахт відмовився надати правові висновки, які мали на меті вплинути на британський уряд: цілей, яких добивався швейцарський вчений, було просто неможливо досягнути.{156}