Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Тепер та колишня ідилія минулася. Не стало гаю, молодої громадки, що там збиралася, дідка-казкаря, що розважав її оповіданнями та польовою кашею.
В українській поезії цей мотив — прославлення сільської спрощеності життьових обставин, життя, близького до природи, — зустрічається у багатьох поетів. Шевченко зумів знайти в ньому зерно революційного захвату і проростив його, між іншим, в «Кавказі», в ґрандіозне протиставлення диких, але незіпсутих верховинців — та російської політичної системи часів Миколи І, з її цивілізованим фасадом та чорним двором внутрішнього гніту. У Куліша цей мотив переходить у широке романтичне милування диким незайманим пейзажем. В його переробці Ол. Толстого: «Ти знаешь край» читаємо:
Єсть він і в Щоголева, в його прославленні цілинного незайманого степу. Життьова дорога цього степу ще «вузька». До нього не доступилася промисловість; в ньому не отаборилися нові форми життя: «тим-то тут молитись можна, тим тут можна бачить Бога». Але ні в кого цей мотив не набував такого здешевлено-сентиментального трактування, як у простодушного Глібова.
З такою ж печаттю провінціального аматорства, тільки не такого обдарованого та тривалого, виступають перед нами Кузьменко та Василь Кулик. Їхня відданість літературі без порівняння менша; менша і ступінь їх самостійності. Кузьменка привітав був Куліш, видрукувавши його «Первоцвіт» і, як сам признавався пізніше, трохи причепуривши його; він же прославив і прозову його річ «Не так ждалося, да так склалося» (в «Основі», 1861, IX). Вітаючи нового автора, він все натякав на життьові обставини, що заважають розвиватися хистові, про бур'яни, що не дають доступитися до прозорої течії струмка. В пізнішому листуванні він же різко розшифрував евфемізми та алегорії своїх фраз: «Чоловік ледачих звичаїв і вчитися не хоче, [хоч] як я намовляв його і гроші посилав, а тільки п'є та в гречку скаче». Одруження, господарство, провінціальна пиятика урвали його поважну роботу, і поетичний хист пішов на писання різних пасквілів особистого характеру. Припинення «Основи» урвало поетичну роботу і другого аматора, Кулика, полтавського полупанка з походження, провізора дипломом, мрійника та романтичного любителя Півдня.
Щодо жанру — всі три зазначені автори не виходять за межі раннього Шевченка. У них бачимо 1) баладу, засновану на народному повір'ї та 2) пісню. Балада — звичайно на теми родинного неладу і заснована на народних переказах: мати стає на перешкоді козаку та дівчині — своїй дочці, — що хотять взяти шлюб, і тим губить обидві душі («Загублені душі» Кулика); дівчина, не послухавшись роду, любиться з татарином і потім як зрадниця закопана з своїми дітьми в землю за вироком громади («Погане поле» Кузьменка). Пісня переважно особистого змісту, майже без історичних тем, що незрідка трапляються у Шевченка («Ой чого ти почорніло»)[395]. В багатьох піснях перед нами — улюблений носій ліричних настроїв — козак без долі, самотник, чужаниця. От він у Кузьменка:
Правдивим майстром пісні був Глібов. Серед його пісень почесне місце належить мотивам дівочого горя («Скажіть мені, добрі люди», «До ворожки», «Ой не цвісти калиноньці», «Розмова»).
Деякі з них є оформленням в народно-поетичні образи особистих настроїв («Журба»).
Третя лірична форма — це шевченківська елегія з характерними для неї переходами з коломийкового ритму в чотиристоповий ямб і навпаки («Минають дні», «Муза», «Радуйся, ниво неполитая», «Лічу в неволі»). Її зустрічаємо в писаннях М. Вербицького («На спомин П. Чубинському», «Далекая доріженька»). Надзвичайно близько нагадує Шевченка фактура його чотиристопового ямба: ті самі переступи з рядка в рядок, емоціональна напруженість закликів та звертань, уживання синонімічних виразів для підсилення враження і т. д. Напр.:
395
Розмаїтіший у піснях тільки М. Вербицький («Невольник»). Беремо уривок з його поезії, де він характеризує тематику народної пісні:
Чутно у тій пісні про тяжку неволю, Про гіркії сльози, нещасную долю, Про лихо і горе, про те, як колись По всій Україні пожежі палали, Як вороги злії її розривали, Як марне козацькії сльози лились.