Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
…разделить все сии кавказские народы на два разряда мирные и буйные. Первых оставить в их жилищах и дать им российское правление, а вторых силою переселить во внутренность России, раздробив их малыми количествами по всем русским волостям.
Усього й різниці, що лемки то не кавказці, а Польща то не Росія. А взагалі… Як бачимо добрі думки історія не забуває. Не лише на той прислівний “схід від Перемишлю”, а часом і на захід.
Нагадаємо, що московським гауляйтером Польщі був призначений такий собі Болєслав Бєрут, кажуть, колишній “слєдоватєль НКВД по особим дєлам”. Це можна тільки уявляти собі, яким треба було бути останнім покидьком, щоб поляком пережити 1937! Бо, не забудемо, що ворогами “государства рабочіх і крєстьян” були, в тому числі й «бєлополякі»; або — “польскіє пани”.
Початок операції “Вісла” був понад драматичним та багатозначним. Наведемо коротку хроніку подій.
Деталічний план депортації доповідається на засіданні Держбезпеки та передається до Політбюро ЦК ПОРП (польська об’єднана робітнича партія, маскуюча назва для сталінських комуністів) - 27.03.1947. На другий день, за не досить з’ясованих обставинах гине на Лемківщині віце–міністр оборони, ґенерал Кароль Свєрчєвський. Всі польські енциклопедії згідно подають: “загинув у бою з бандами УПА”, але… розслідувати та підтвердити таке щось, то справа не однієї доби, але того ж дня, 28.03.1947 розпочинається “Операція Вісла”. Політбюро ЦК ПОРП збирається лише на наступний день, 29.03.1947 та приймає рішення про депортацію, яка вже йде на повний хід.
Це рішення Політбюро – є завідомо злочинне, бо називає депортацію “акція репресійна”, а значить засновується на принципі колективної відповідальності, засудженому міжнародним правом.
Здається, що мало хто з істориків звернув увагу на цей перебіг подій, котрий сам по собі може про багато чого свідчити. Спробуємо тому знову, як ми це робили не одного разу, підібрати розгадку, яка валяється на поверхні.
Військовим міністром Польщі був на той час ґенерал Мїхаль Жимірський (Роля). За ним не було комуністичного минулого, він був фахівцем, професійним військовим, та відзначився свого часу лише опозицією Пілсудському. Його призначення було деякою поступкою польській діаспорі й Лондону, та він мав із часом піти. Його першим заступником був Свєрчєвський, але й він мав свою ваду: був над міру популярний. А в сталінській системі таке щось може дозволити собі лише самий верхній — “пєрвий”. Невдовзі, 1949, Жимерський дійсно піде, але його замінить не поляк. Станеться безпрецедентне: на місце міністра оборони Польщі сяде сталінський попихач, совєцький маршал К. Рокоссовскій. Поспіхом навчений кільком десяткам польських слів (адже, військова мова є стисла та коротка), він пробуде на посаді сталінського наглядача (чи намісника?) Польщі аж до 1956, коли за кордоном сприймуть “разоблачєніє Хрущєва” як годиться, коли польський нарід скине, врешті, злочинне бєрутовське кубло, та замінить їх, хоч і комуністами ж, але… більш прийнятними, людськими, так би мовити.
Отже, хто тоді своєчасно прибрав ґенерала Свєрчєвського, бєрутовська охранка, чи сталінське НКВД, — то є питання суто академічні. Важливо одне, що з цього вийшло аж три вигоди: був розчищений шлях до Польщі російському ґенералові, створений привід для здійснення репресивної акції “Вісла” та набутий ще один пропаґандовий антиукраїнський козир проти УПА.
Старий римський принцип визначення злочинця — “кому це добре?”, не є абсолютний, може й підвести. Але, коли з одного злочину комусь виходять аж три користі, — жодних сумнівів бути не може. Схоже, що це план Сталіна. Він не був ні ґенієм, ні стратеґом, але був ґеніальним та неперевершеним провокатором. Можливо, (поки що) й найбільшим в історії багато- страждального людства. Топорне виконання є так, мабуть, на жаль і для нього, “вождя народов”. Але, що ж тут поробиш… Як вони всі самі були покидьками, то в НКВД працювали вже покидьки з покидьків, а від таких — годі чекати дійсно доброї роботи.
Але, повернемося до “Вісли”. Вражає кількість задіяних до акції людей, — майже дві армійських бригади, дивізія внутрішніх військ, міліція… В середньому, правдоподібно, одна озброєна людина на двох–трьох неозброєних українців. Вони, нема сумніву, стали жертвами своєї власної злочинної пропаґанди, спрямованої проти УПА, — у жаху — великі очі! Тільки він, тваринний страх перед можливою відплатою УПА, — спонукав зігнати стільки виконавців ґеноцидного злочину разом.