Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Совєцька пропаґанда, уміло використовуючи невігластво (бо на ньому вона вся побудована та всіляко його сама насаджувала), спекулювала тут всього на двох літерах, відносячи це суто українське формування — дивізію Січових Стрільців “Галичина” — до нацистських “Ваффен СС”. А, вже що то були за дивізіі “Ваффен СС” — доводити не треба, — про це знають і останні невігласи. Отже… тавро поставлене; мети (як звичайно — українофобної) досягнуто. Всі задоволені.
Так, брудна спекуляція (не помилка, ні) всього на двох літерах, а — який же прибуток! Та, не дивуйтеся, бо — скільки ж знову, політичного прибутку вони набули з одного–єдиного краденого слівця — Русь. Хіба забули?
Між тим, аби спростувати цю нісенітницю, не потрібно шперати по архівах чи документах, або виставляти свідків. Поготів, що таких уже небагато й залишилося. Бо, саме так, здається, діяли досі. Але, це було дещо марне, бо незаперечні докази лежать у зовсім іншій площині, та є так само прості, як і незаперечні: неспростовні. Тут істина лежить на поверхні.
Всі знають, як хтось там притаскає до наукового закладу черговий проект, скажімо; вічного двигуна, — ніхто йому не роз’яснюватиме по колесках та важелях, — в чому він є хибний. А просто пошлються на протиріччя зі законом збереження енерґії, і все; ідіть собі геть, добродію! — щось таке є неможливе.
Так, само, однак, було би в принципі неможливе, щоб будь–яка українська дивізія, що складається з українців, — стала би колись, згодом, формуванням німецьких “Ваффен СС”. Для того, щоби це у належний спосіб збагнути, нам прийдеться дещо повернутися в минуле.
Коли порівнюють між собою дві нелюдські тоталітарні системи, цього минулого, — нацистську (яку невірно називають фашистською) та совєцьку, то роблять наголос на їх спільному: на їх антилюдському змісті. Але часто забувають і про одну, але понад істотну різницю; бо ці системи виникли та існували у дещо різний, як не протилежний спосіб; втім, про це ми вже не одного разу почасти писали вище.
Вона, ця істотна різниця, полягала на тому (повторимо ще раз), що у совєцькій тоталітарній державі існували цілком прийнятні та навіть демократичні за формою закони, але — шкода, існували радше на папері. На ділі царювало свавілля правлячої партійної номенклатури, телефонне право тощо. Тоді — чи пам’ятаєте? — Бодай не тяжчим злочином було саме послатися на закони, особливо — на Конституцію: “Ах ти… Я тєбє покажу Констітуцію!” Тому Совєцький Союз не був ніколи правовою державою. Та «нє поступался прінціпамі», бо таких просто не мав. Це ж вичерпно висвітлилося по пакті Молотова–Ріббентропа. Бо, правові держави — то ті, де закони стисло виконуються.
У той же час “Велика Ґерманія” Гітлера, “Третій райх” чи як так ще, — то була, на жаль, мало не правова держава, за всіма сучасними поняттями. Бо там достеменно дотримувалися власних законів, хоч ці закони могли подобатися далеко не всім. Та коли якогось там антифашиста або жида відправляли до ґазової камери, то це не було жодним свавіллям. Просто їх вільне існування протирічило законам країни; не було ними передбачене, так би мовити. Всі чули про антижидівські расові закони, але — чи багато людей знає про те, що був і закон, згідно з яким тих жидів, хто воював у Першій світовій — ніхто й зачепити не міг? — А таких теж було чимало. Бо слід пам’ятати, що й сам Гітлер прийшов до влади не шляхом державного перевороту, як свого часу більшовики, а навпаки — через загальні не фальсифіковані вибори 1932, волею народу. Отже…
Держава була правовою, та тільки от, закони її були не людськими.
Про цей разючий приклад слід добре знати всім, хто сьогодні у нас будує правову державу. Так само, як і про можливість цілком “демократичного” вповзання до нового тоталітаризму. Бодай – аґресивної імперії, до якої нас тягнуть, і ззовні, і зсередини.
А тепер звернімося до важливого запитання, а що ж, власне, являли собою у цій державі оті “СС” та їх військові формування? Та яке місце посідали у Третьому райху? Бо не розібравшись у цьому до кінця, ми не з’ясуємо того, що нас тут безпосередньо цікавить.
Загони СС були засновані самим “фюрером” ще 1923, під назвою Штабвахе (Штабна Охорона) та сучасної назви Шутц Штаффельн — Охоронні Загони, скорочено СС, було їм надано 1926. Тоді вони були тільки особистою охороною Гітлера та не мали аж так великого значення у партії. Їх розбудова та виростання на загально німецьку державну орґанізацію починається з призначенням їх керівника, Ґайнріха Ґіммлера, — на посаду “райхсфюрера СС” 1929. Вони поділяються на загальну частину — “Альгемайне СС” та військову — “Ваффен СС”. Та як 1929 їх було всього три сотні, то вже на 1933 їх кількість сягає 200 000 та продовжує швидко зростати. На плечах СС лежала вся турбота про політичну поліцію гестапо (“Гегайме Штатполіцай”) та сітку її концентраційних таборів. Але військові, дивізії “Ваффен СС” — виконували особливо відповідальні військові завдання. То були відбірні частини німецької армії.