Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Такі відбірні, найбільш віддані партії частини — були й у совєцькій армії, але — щоб уникнути непорозумінь розставимо усі крапки над «і». У совєцькій армії ЧОН (Часті Особого Назначєнія), наступали за спинами армії, даючи їй зрозуміти, що наступаючи вперед, є ще якісь мінімальні шанси вижити; а от відступаючи… У німців же дивізії “Ваффен СС” — завжди були попереду, розв’язуючи найбільш тяжкі завдання; мабуть тому й програли війну…
Оскільки ми тут чи не вперше, здається, піднімаємо таку цікаву тему, можуть виникнути — щонайменше два дражливі запитання. Перше стосуватиметься наступного: ми знаємо купу совєцьких фільмів, де висвітлюються подвиги совіцьких воїнів: піхоти, авіації, розвідки. Але чомусь не знаємо жодного, присвяченого подвигам “заградотрядов” або “штрафбатов”, — чому?
Друге, не менш логічне й цікаве запитання виникає щодо втрат. У німців найбільші втрати, схоже, несли ті, хто виконували найбільш важкі та відповідальні завдання, хто був попереду, тобто — вояки елітних дивізій “Ваффен СС”. А, хто ж у нас? Чи не складається, бува, післявоєнне ветеранство не так із тих, хто “грудью брал” Сталінград і Берлін (та там і полягли), як із?… Ну, ви зрозуміли.
Але, продовжимо.
За задумом самого Гітлера формування СС мали бути «елітною орґанізацією націонал–соціалістичної партії», чимось на зразок «партії в партії», про яку згодом напише Джордж Орвелл. Претензією на щось подібне мала бути совєцька “номенклатура”, але… для того, хто її зна?…
Для прийняття до лав СС обов’язковим було не тільки “всебічно поділяти націонал–соціалістичні погляди та мати політичний стаж”, але ще й бути “бездоганно німецько–нордицького походження”. Це не було звичайне собі “арійське походження” будь–кого з повноправних німецьких громадян райху: німцями мали бути батьки. Тут ішлося про значно вищу категорію — “рассіш гохвертіґе” (“расово високоцінні“). Тобто, мало бути документально засвідчене “арійське походження” не лише батьків, але й дідів, — “арієць з діда–прадіда”!
Кодекс СС був вельми строгим в усіх своїх частинах та весь час досконалився далі. Цікавим був, зокрема, наказ Ґіммлера — “СС бефейль № 65” від 31 грудня 1931; так би мовити, новорічний дарунок своїм підопічним. Він більше відомий як “Шлюбний наказ”, що реґулював шлюбні відносини для членів СС. Про його загальне призначення свідчить п. 3: “Далекою ціллю і створення спадково здорового цінного роду німецької нордично визначеної раси”. Цим наказом категорично заборонялися позашлюбні діти, а до дружин есесівців були виставлені такі саме вимоги “расової чистоти”, як і до СС взагалі. Письмовий дозвіл на одруження видавав сам райхсфюрер СС Ґайнріх Ґіммлер.
Зазначимо, всі ці подробиці ми розглядаємо тут не марно: вони понад важливі саме для нашого питання. Бо тепер, коли ми дещо ознайомилися з тим, ким були німецькі СС, — повернемося до української дивізії Січових Стрільців (скороченно — СС) “Галичина”. Чи могла вона бути військовим формуванням “Ваффен СС”, як це їй досі закидають вороги українського народу?
Підкреслимо при цьому, хоч таке щось і слід вважати загально відомим, що слов’яни взагалі, або українці зокрема, — націонал–соціалістичними політиками не відносилися до “арійців”. Поготів, до тих “расово високоцінних”, із яких за уставом складалися СС, а значить — і їх військові частини, дивізії СС. Про це є численні свідоцтва з писанини самих наці, починаючи від Альфреда Розенберґа (“Міт ХХ ст.”) та по самого Адольфа Гітлера (“Моя боротьба”).
Так, чи могла українська дивізія, до якої вербувалися часом і молоді “остарбайтери”, ще вчора — мало не «неарійські» раби німецьких “арійських” бауерів, — становити частину СС? Адже, всі вони не тільки не мали партійного стажу, але… Але й взагалі ніколи не могли належати до нацистської партії.
Відповідь є та може бути єдиною: бути частиною військових формувань СС — українська дивізія “Галичина”, — не могла. В жодному разі. А все, що з цього приводу досі написане або сказане, — є чиста та свідома брехня.