Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
В ці короткі та неповні 57 років життя вмістилося на диво багато, — романи, поезії, драми, журналістика, політика, малюнки, фото та кінострічки. Все, що могла робити — неодмінно робила ця безмежно талановита людина. Вмістилося в ці скупі роки й чимало історії: війна, революція, перші десятиліття совєцькоі влади, початки письменництва в непритульному (особливо — духовно) зросійщеному Харкові, «столиці» залежної УССР. Політичні неприємності розпочинаються незвично рано, після виходу 1929 поеми “Вандея”, де чужа влада безпомилково помітила натяк на Україну (!). Як особливо неприйнятні, ультранаціоналістичні, були виділені два рядки:
Як же то “під чужим”, коли — “ми — одін народ”? — або, як і з цим упіймають за руку, то принаймні – «братья–славянє»…
Перший арешт 1932, потім заслання, табори ҐУЛАҐу, післявоєнні табори для переміщених, так званих «ді–пі» у зруйнованій війною Німеччині, літературні успіхи з мільйонними накладами, хвороби, зради однодумців, полювання чекістів, палка любов близьких і друзів.
Часто буває так, що напрям життя обдарованої Богом людини, а значить чутливої та вразливої, — визначається однією–єдиною подією. Такою стала для Івана Багряного смерть улюбленого дідуся — однорукого каліки Івана, коли він сам був ще хлопчиком. Його вбили на власній пасиці, а хто та як, — варто надати слова самому письменникові:
… прийшли якісь озброєні люди, що говорили на чужій мові, і на моїх очах, на очах інших онуків під несамовитий вереск замордували його, а з ним одного сина (а мого дядька). Вони довго штрикали їх штиками і щось допитували, стріляли в лежачі скривавлені тіла з пістолетів і реготались… Кров усе життя стоятиме мені в очах. В ту ніч було вимордовано в селі всіх стареньких господарів і священика…
От таких собі маєте — “братьєв–славян”…
Так уперше, ще малим хлопцем він поглянув у справжнє обличчя Горгони їх лєнінського “свєтлого будущєго”. Цього він не забув ніколи. Все наступне життя — то буде для нього один відчайдушний, часом — самітній, бій з російським більшовизмом. Він вів його всіма засобами, романами “Сад Гетсиманський”, “Огнене коло”, “Тигролови”, книгою “Під знаком Скорпіона” тощо; саме з них, перекладених англійською, німецькою, французькою, — люди на Заході вперше дізналися про імперію ҐУЛАҐу, вміло приховану за залізною куртиною “свєтлого будущєго”. Боровся й публіцистикою, і незмінно — блискуче.
В одному, ролю цієї людини важко переоцінити. По війні Сталін знахабнів остаточно та вимагав у західних альянтів видати йому на розправу всіх збіглих до Європи совєцьких рабів, аж до еміґрантів жовтневої революції включно; офіційно це називалося “репатріація”.
Підкреслимо тут абсолютну неприпустимість чогось подібного — порушення всіх мислимих законів щодо права екзилю, міжнародних та людських, але… На цю нахабну вимогу з холопською готовістю відгукнувся негордий Вінстон Черчіль, доручивши справу своєму молодшому соратникові за партією торі, майбутньому прем’єрові (1957–1963) Гарольду Макміллану, він і несе повну моральну відповідальність за цей злочин, хоч і провадила ці ганебні дії — британська армія. Звитяжна “Битва за Англію” восени 1941 точилася і вирішувалася в повітрі, а на суші ця армія не відзначилася перемогами над німецьким вермахтом, зато набула неоціненого досвіду відступів та евакуацій. Чи не єдина перемога, що їй наважилися приписати — над Роммелем під Ель Аламейном в Африці (червень 1942), — була здобута за міцними спинами поляків екзильної армії ґенерала Владислава Андерса. Отже, залишалися невичерпані сили для безкарного полювання на людей по всій Європі. Чи розуміли ці люди, що виконуючи подібні поліційні функції — вони віддано служать тоталітаризмові, не гірше від отих німецьких СС? — Важко сказати…
Однак, колишніх совєцьких громадян, а часом — тільки підозрюваних, затримували по всій Європі, де були союзні війська та передавали до совєцьких окупаційних зон, а вже звідти вони слідували ешелонами просто до Сибіру. Такий собі совєцький 1937 в умовах Європи, «цивілізованої» та «антифашистської». За подробицями відсилаємо до відповідної книги Ніколая Толстого, онука відомого письменника; там, здається, “ніхто не забутий, ніщо не забуто…”. Єдиними в Європі, хто нікого не видав Сталіну були як завжди — Швайцарія та Ліхтенштайн.