Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #3
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-282-2
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3». Краткое содержание книги:
Нові небезпечні випробування чекають і на Марка Шведа. Тепер волею долі він — спеціальний агент МІ-6 і разом із молодим британським журналістом Яном Флемінгом має виконати таємні, сповнені небезпеки місії у Харбіні й совєцькій Москві… Однак і під чужим прапором Марко залишається лицарем Таємного Українського Легіону. Повернути вкрадену історію свого народу, розгадати таємницю свого роду і не загубити при цьому подарованого йому долею кохання непросто, бо ворог той самий і так само жорстокий. Він усюди: на Далекому Сході, у Москві і навіть у Лондоні.
Чергові пригоди українського «Джеймса Бонда», Марка Шведа, що розгортаються на історичному тлі 30-х років XX століття, майстерно виписаному авторкою Лорою Підгірною, вражають своєю реалістичністю і драматизмом.
Небезпеки, таємниці, кохання… А головне — українська історія, невивчені і незасвоєні уроки якої можуть відгукнутися для сучасників дуже болючими наслідками.
Вже за кілька хвилин розмови з такими досвідченими профі ти почувався, мов із давніми знайомими, наче з батьком розмовляв, розслаблявся і втрачав пильність.
«Марку, перше правило успіху у нашій роботі — завжди маєш усміхатися щиро, бути привітним, навіть якщо на душі чорт лисий танцює халяндру! Твоя відкритість має підкупати, а настрій — привертати до тебе співрозмовника. Ти — друг, ти — відповідь на проблеми того, з ким взявся розмовляти. Навіть якщо допомогти не в змозі — твоє співчуття допоможе йому позбутися страху і напруги, бо ти усе розумієш, ти сам таке не раз проходив…» — інструктував його на самих початках, ще у Кам'янці, начальник Розвідної управи генерал-хорунжий Борис Снігірів. Того ж навчав його і Всеволод Змієнко перед відбуттям до Стамбула, а у Стамбулі — Євген Остапенко.
— Ти от, Шведе, читав багато… а Кіплінгову «Книгу джунглів» читав? — пригадалося, якось поцікавився Євген.
— Читав. Давно, правда, ще у дитинстві, у гімназії, — відповів він тоді.
— То не важливо коли. Пам'ятаєш, чого саме там навчали звірі отого хлопця, Мауглі?
— «Ми з тобою однієї крові, ти і я!» — проказав Марко, посміхаючись.
— Еге ж! — ствердно кивав Остапенко. — Це перший гачок, на який тебе будуть ловити. Будь-хто з чужих спецслужб, кого ти зацікавиш. Та хоч і той же містер Сеймур, з яким у тебе такі теплі, дружні стосунки. Не єдиний, звісно, але перший і головний гачок. Буде тобі вкладати у мізки, що він — такий самий як і ти, у вас із ним однакові прагнення і думки. Словом, що ви із ним однієї крові. І посмішка така, знаєш, приємна, товариська, батьківська…
— Містер Сеймур, безумовно, має, свої інтереси, він не хлопчик на побігеньках, однак попри це не раз доводив своє добре ставлення до мене, та й резидентурі нашій допомагав неодноразово.
— Нічого проти не маю, він справді нам неодноразово допомагав і має до тебе мало не батьківські почуття, — погоджувався Остапенко. — Однак будь обережним, бо ти маєш вигравати від знайомства з ним так само, як і він від співпраці з тобою! Навіть якщо Сеймур і веде якусь свою, окрему гру і тобі у ній відведено важливу роль, — та роль має бути вигідна насамперед тобі… Тому будь щирим, усміхненим, співчувай, привертай до себе! Пам'ятай, ласкаве телятко дві мамки ссе! Підтримка резидента британської розвідки тобі дуже згодиться, коли наші справи у Стамбулі підуть не за пляном…
Марко не дуже полюбляв, коли розмови із Остапенком переходили у таку площину, але розумів: то необхідно, хоч нічого складного у тих повчаннях він не бачив.
Сама його внутрішня природа була такою — відкритою та доброзичливою, тож удавати чи грати особливо нічого не доводилося.
Та й із Сеймуром… Хіба Елізабет для нього не була завжди поза усілякими шпигунськими іграми? Так Бог дав… навіть якщо Сеймур і спланував їхню з Ліз зустріч наперед і передбачив, що вони могли 6 сподобатися одне одному, то він не був Богом, аби прорахувати усе так ідеально, у тому числі і їхні взаємні почуття. А якщо й так, то дай Бог йому здоров я. Хіба не завдяки британцю він, Марко Швед, є тим, ким є сьогодні?
Такі відсторонені думки для Марка були, наче внутрішній камертон, настроювали на спокійний лад.
Зараз, стоячи перед паном Танакою, Швед про себе констатував: йому демонструють вищий рівень майстерності їхнього потаємного ремесла. Такий собі сеанс шпигунського приваблення.
Японський дипломат був уособленням привітності й гостинності.
У вузьких розрізах темних очей пана Танаки і справді світився непідробний інтерес до співрозмовника. Споглядаючи перед собою Марка, він, без сумніву, намагався зрозуміти, з ким йому доведеться мати справу там, у Європі, які вони, українці, й одночасно усім своїм виглядом демонстрував щиру приязнь, наче зустрічався зі Шведом уже не вперше, за геть інших, приємних і необтяжливих обставин.
— Містере Мак-Міллан, — звернувся він до Шведа саме так, як йому представляв його Морланд, вживаючи Маркове британське ім’я. — Не беріть собі до голови, — проказав він. — Токіо — інша справа. А тут, у Харбіні, ми маємо достатньо строкате коло інтересів і спілкування. Англійці, французи, росіяни, німці… тож заради наших гостей не надто переймаємося дотриманням звичних нам традицій… Головне, щоб всі у цій резиденції почувалися комфортно й зручно. Отак, потрохи, — обвів руками кімнату пан Танака, — і самі стаємо європейцями! — Він знову приязно усміхнувся, запрошуючи Марка присісти навпроти, у зручний глибокий фотель.