Квіти в легендах і переказах
- Автор: Золотницький М. Ф.
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Квіти в легендах і переказах». Краткое содержание книги:
дореволюційному Санкт-Петербурзі.
Цей сорт аурикул, і безперечно, був надзвичайно своєрідний, але багато любителів віддавали перевагу іншому різновиду — пістрявій оксамитній аурикулі «bizarre» (примхлива). Ці квіти, що по-французь-ки називались також ведмежим вухом (Oreilles d'ours), були найріз-нобарвніші: білі, червоні, жовті, сині, темно-пурпурові.
Аурикули відігравали (та й тепер відіграють) велику роль в Італії на страсний тиждень. їх там називають fiore di passione — квіткою страстей Господніх — і прикрашають ними цього тижня плащаницю й церковні вівтарі. Повертаючись додому після всеношної, кожний благочестивий італієць несе з собою разом із свічкою також і цю квітку й зберігає її, мов святиню, протягом цілого року до наступної страсної п'ятниці.
Аурикули, як і багато інших модних квітів, не раз приносили садівникам та й деяким іншим приватним особам чималий достаток. Між іншим, розповідають, що один єврей завдяки цим квітам не лише розбагатів, а й посів високе становище в суспільстві. Єврей просто торгував квітами, їздив від будинку до будинку, від одного міста до іншого, внаслідок чого знав усіх визначних квітникарів-аматорів.
Якось він зайшов до одного з них і запитав, чи не бажає той дати йому якесь доручення.
— Так,— відповів садівник,— мені б хотілося надіслати одному з моїх друзів кілька горщичків моїх найкращих борошнистих примул, але я не знаю, як зробити так, аби вони не втратили в дорозі свого ніжного нальоту. Чи не візьметесь ви їх доставити?
— Я подумаю,— відповів єврей,— як це можна виконати.
Наступного дня він з'явився зі скляним ящиком. Поставивши у
нього квіти, довіз їх цілими й неушкодженими.
Той, кому вони адресувались, був не лише аматором-квітникарем, а й володарем величезного тепличного господарства. Одержавши такий тендітний подарунок у повній цілості, квітникар на радощах дав євреєві велику суму грошей за його винахідливість й зробив своїм комісіонером. І ось завдяки такій підтримці молодий єврей так добре повів свої справи, що через кілька років (1797 р.) став поважним і багатим банкіром й зайняв значний пост у міській управі Амстердама.
Пристрасною прихильницею цих квітів була й імператриця Катерина. Вона мала цілу кімнату, заставлену виключно дрібничками саксонського фарфору із зображенням аурикули. Розповідають, як одного раз„у вона удостоїла відвідинами свого придворного вельможу, великого любителя квітів, і так захопилась його колекцією аурикул, що заявила: кращого частування, аніж це, їй не потрібно.
Окрилений такою похвалою вельможа попросив у імператриці дозволу подарувати їй цю колекцію. Імператриця прийняла цей подарунок з великою вдячністю, і вже наступного дня всю колекцію перевезли у Зимовий сад петербурзького палацу.
На завершення, до вже з'ясованого нами факту використання примули давньою медициною, додамо, що в ближчі до наших часи з її сушених квітів готували в Німеччині чай, який зміцнював нервову систему. Він мав назву чаю «Галле» . Екстракт із примули охоче застосовували винороби, що видно із припису властей міста Нейштадта за 1789 рік: якомога більше збирати цих квітів для придворних винних погребів. У Англії молоде листя примули кришили в салат, а коріння вживали як прянощі.
Нарешті, сушені рослини відомі як засіб від ревматизму, а в Швейцарії з відвару свіжих квітів і меду готують домашнім способом чудовий шипучий напій на зразок німецького «майтранку».
Квітка вигнанця раю Адама й царівен-наречених — мирта
Мирта — це найскромніша з рослин, квіти якої майже не привертають до себе уваги і вся краса якої зосереджена лише у блискучому духмяному листі, — завжди настільки користувалась любов'ю й славою серед народів різних країн у всі часи, що їй можуть позаздрити найрозкішніші квіти.
Згідно з однією старовинною арабською легендою, мирта розрослась на землі від духмяної гілки тієї рослини, яку взяв із собою Адам у день свого вигнання з раю, щоб перенести на нашу грішну землю хоча б одну з тих прадавніх рослин, котрі прикрашали назавжди втрачений для людини сад блаженства. І тому мирта в давнину була символом надії, відгуком райського щастя, котрі на стражденній землі нерідко — найвеличніше благо і втіха.
За іншими даними, її батьківщина — Персія, звідки дуже давно її перенесено до Єгипту, де зображення мирти часто можна зустріти на пам'ятниках періоду фараонів — у сценах, котрі зображували урочисті процесії. У тих сценах усі плакальниці-жінки несуть у руках миртові гілки.