Квіти в легендах і переказах

Сік цієї квітки друїди вживали також для виготовлення любовного напою «фільтру», який варили опівночі з вербени, чорниці, моху, пшениці, конюшини й меду. Але для цього квіти треба було зривати перед настанням молодого місяця. Виготовлений таким чином напій ставили на вогонь, й молоді дівчата-жриці повинні були гріти його своїм диханням до того часу, поки він закипить. Цей напій вважали всесильним. Достатньо було випити кілька крапель, щоб загорітися нестримним коханням до того чи тієї, хто його подав.

Подібне любовне зілля існувало й за сивої давнини. Кажуть, що й відомий письменник Апулей, котрий жив у другому столітті до Різдва Христового, скористався таким напоєм, щоб закохати у себе й примусити вийти заміж багату літню вдову Пуденцію, до того ж, нібито сам і приготував любовний напій. Родичі вдови подали позов до суду, вказуючи, що їй уже шістдесят і, вдовіючи понад п'ятнадцять років, вона ніколи не висловлювала навіть бажання одружитися вдруге. Та й сама вдова нібито підтвердила, що він її зачарував своїм напоєм. Одначе Апулей так спритно зумів захиститися, що виграв процес.

Крім соку рослин, до складу любовних напоїв входили й різні, «підігріваючі» кров, речовини, наприклад, шпанські мушки, м'ясо риби ремори й особливо — якийсь оригінальний препарат, що називався гіппоман, його одержували з чорного наросту, який нібито іноді з'являється на лобі новонародженого лошати.

Віра у надзвичайну дію примули, так поширена у середньовіччя, перейшла і до ближчого нам часу. У П'ємонті й досі вважають, що квітка має чудодійну силу відвертати диявола, проганяти бісів, а також вигортає із землі кістки невинно загиблих людей. У Бретані кажуть, що вона спричиняє лихоманку дітям, якщо довго граються цією квіткою, а українці називають примулу — «ряст» і вважають талісманом, який оберігає життя.

Нарвавши цих квітів, їх кидають на землю й топчуть ногами, приказуючи: «Топчу-топчу ряст, дай, Боже, його потоптати й наступного року діждати».

Від цього звичаю походить українська приказка, коли хочуть сказати, що комусь недовго залишилось жити: «Уже йому рясту не топтати».

Та, крім чудодійного впливу, примулі приписували й магічні властивості відомої розрив-трави — відкривати приховані скарби, що особливо часто трапляється, як стверджують німецькі селяни, коли її знайти квітучою в ніч перед Різдвом або в день говіння на масля-ницю.

У цей час, за їхнім повір'ям, у полях нерідко з'являється зодягнена в біле жінка із золотим ключем, у короні на голові — це діва-ключ (очевидно, давньогерманська богиня Фрея), й усі зірвані при ній примули набувають властивості відкривати сховані скарби.

Так, одного разу, глибокої осені, пастух знайшов коло руїн замку Бланкенборк, у Швабії, таку примулу, прикріпив її до капелюха й рушив додому. Та раптом відчув,що капелюх став дивовижно важкий. Пастух зняв капелюха й побачив, що примула перетворилася на срібний ключ. У той же час перед ним виросла, мов із землі, біла жінка й мовила, що він може відчинити цим ключем двері Гіршберга, які ще ніколи не відчинялися, і взяти за тими дверима все, що захоче, але хай не забуде «найкраще». Пастух пішов, набрав там повні кишені скарбів, але в поспіху «найкраще» (а де була квітка примули) якраз і забув, тому, коли задумав знову туди піти, то ні місця, ні скарбів більше не знайшов.