Квіти в легендах і переказах
- Автор: Золотницький М. Ф.
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Квіти в легендах і переказах». Краткое содержание книги:
дореволюційному Санкт-Петербурзі.
Посаджені поблизу такого шанованого храму, ці дерева стали для римлян священними. Городяни ночами вбачали в них щось високе й божественне і вірили, що за виглядом тих дерев можна робити висновок про перевагу тієї чи іншої партії. «Якщо,— стверджували вони,— патриції беруть гору над плебеями, то їхнє дерево розкішно розвивається, а дерево плебеїв чахне, коли ж перемагають плебеї, то, навпаки, їхнє дерево гарно росте, а патриційське гине». Наскільки підтверджувались такі передбачення, ми не знаємо, одначе римляни із марновірним перестрахом та хвилюванням стежили за їхнім розвитком.
Чималу роль мирта відігравала також у римських тріумфах. Сплетеними з неї вінками римляни увінчували героїв за громадянські доблесті або за війну без пролиття крові. Подібний вінок називався «corona ovalis» від слова ovus — вівця, оскільки при увінчанні ним приносили богам у жертву вівцю.
Першим, хто одержав таку нагороду, був консул Постум Тубер-тус, що переміг сабінян; але коли такий же вінок піднесли М. Крассу після повернення з переможного походу, то він відхилив його, і сенат, визнаючи правоту полководця, присудив Крассу вінок лавровий як нагороду за воїнські подвиги.
Ми вже згадували, що у давціх іудеїв та греків існував звичай прикрашати миртою нареченого й наречену. Він зберігся і в теперішніх еллінських нашадків, де подібний вінок часто-густо заміняє звичний у наш час флер-д'оранж.
Від греків, очевидно, подібний звичай перейшов і до Німеччини. Час його виникнення визначити важко, принаймні серед друкованих джерел до XYII століття про нього зовсім не згадується, хоча у деяких виданнях, як, наприклад, у книзі Комаріуса «Про шлюбні вінки», що з'явилася у Магдебурзі 1583 року, детально перераховано всі квіти, доречні при вінчанні, а в книзі Санта-Клі, виданій у 1672 році, подається навіть символічне значення кожної з них. У тому числі — згадано гіацинт, царський скіпетр, троянду, фіалку, конвалію, незабудку, маргаритку, амарант та інші, не обійдено розмарин, місце якому в траурних ритуалах, а про мирту — ні слова.
З іншого боку, існують свідоцтва, що мирту для вінчальних прикрас використовували значно раніше XYII століття. Так, на вуалях наречених XY й XYI століть, котрі дбайливо зберігаються у благородних сімействах і донині, можна прочитати пам'ятні написи в обрамленні миртових вінків. Крім того, існує легенда, що першою нареченою, котра одягла на себе миртовий вінок під час вінчання, була дочка відомого середньовічного мільйонера Якова Фуггера. Те вінчання відбулося у 1583 році. Отже, можна вважати, що саме тоді започаткувався цей звичай і згодом поширився по всій Німеччині.
Загальне ж визнання мирти як вінчальної квітки й рослини відбулося значно пізніше, й запровадження звичаю посувалося знизу вгору, оскільки від торговців (саме ним був Фуггер) він перейшов до дворянських, а потім до князівських родів.
Наскільки, одначе, це було рідкісне явище навіть і в XYIII столітті, видно з того, що коли в 1760 році дочка міського старшини міста Гальберштадта мала на голові під час вінчання невеличкий, розміром з десертну тарілку, миртовий вінок, то це сприйняли, як щось особливо благородне й аристократичне і сповістили в газетах. Той вінок зберігається у сім'ї й до цього часу. Він був виготовлений із штучних миртових гілок, виписаних із Парижа.
Тепер із поваги до давнього звичаю такими вінками, лише не штучними, а з живої мирти, прикрашаються й великокняжі наречені, причому у деяких місцевостях, як, наприклад, у Бремені, кожне весілля супроводжується особливим святом мирти.
Серед інших держав у шлюбних обрядах мирту поважають у
Франції, головним чином, на сільських весіллях, де нею не стільки прикрашають голову. нареченої, як несуть у вазоні попереду процесії, котра вирушає до міського голови (мера) для підписання шлюбного контракту. В Англії миртові вінки й букети теж у вжитку під час шлюбних церемоній, особливо — серед високопоставлених чиновників та осіб королівського дому.
При англійському дворі подібний весільний атрибут з'явився, як стверджують, за покійної королеви Вікторії, котра власноручно посадила у своїх садах Осборна крихітну гілочку мирти, взяту із весільного букета власної дочки, теж покійної нині німецької імператриці (матері імператора Вільгельма II). Гілочка прийнялась і, коли розвинулась у деревце, Вікторія, ніколи не минала нагоди, аби не вкласти хоча б одну, зірвану з нього гілочку у підвінечний букет інших своїх дочок і внучок.
З того часу звичай прижився, й тепер до складу букета кожної нареченої англійського королівського дому обов'язково входить миртова гілка із знаменитого дерева.