Квіти в легендах і переказах
- Автор: Золотницький М. Ф.
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Квіти в легендах і переказах». Краткое содержание книги:
дореволюційному Санкт-Петербурзі.
Та особливо своєрідним був звичай щоразу увінчувати миртою того, хто мав намір декламувати вірші Есхіла чи Симонида, тим самим давні греки висловлювали свою особливу повагу до цих поетів, а також обвивати такою гілкою ліру, якщо хто-небудь збирався виконати свою імпровізацію.
Миртовий вінок у греків мав назву — наукратида. Ось що розповідають про походження цієї назви.
Одного разу якийсь купець з міста Наукратида на ім'я Герострат, повертаючись додому з острова Кіпр, віз придбану там священну статую Венери. Раптом поблизу берегів Єгипту знялась така страшенна буря, що всі з хвилини на хвилину очікували загибелі судна. Увесь екіпаж і пасажири з жахом зібралися довкола статуї богині, благаючи про порятунок. І ось Венера, зглянувшись, наказала миртовим кущам вирости довкруг корабля. Мирти виросли, захистили корабель від натиску хвиль, і всі врятувалися.
Діставшись рідної гавані, екіпаж, дякуючи за порятунок, звив собі вінки з мирти, а Герострат в урочистій процесії увінчану миртою Ве-неру переніс до храму богині й поклав їй вдячну жертву. Потім влаштував для всіх гостей розкішний бенкет, під час якого сплітав вінки а гілочок чудодійної мирти й передавав їх присутнім як талісман-оберіг. Відтоді, як стверджують, миртовий вінок і має назву наукратида.
Інший своєрідний давній переказ, пов'язаний з миртою,— оповідь про смерть Федри — дружини Тезея.
Неподалік міста Тразена, засвідчує переказ, росла величезна мирта, під якою протягом кількох років підряд підступна Федра мала звичку усамітнюватися, заглиблена у свої важкі й сумні роздуми,— щоразу, як улюблений її пасинок Іполіт вирушав на полювання в розкішній колісниці у супроводі цілої зграї мисливських хортів. Знемагаючи від кохання до нього, нещасна, очікуючи його повернення, проколювала золотими шпильками із зачіски листя мирти і, врешті-решт, на ній же й повісилась. Сліди уколів золотих шпильок Федри можна побачити й досі, якщо подивитися листя на світло.
Погодившись із цією версією, одначе додамо, що крапочки, котрі просвічуються на сонці у листках мирти, зовсім не сліди уколів, а маленькі залози ефірної олії, завдяки якій вони так приємно пахнуть. Після смерті Федри на місці її трагічної загибелі було споруджено храм богині Венери.
Цікава також середньовічна легенда про одного мавританського лицаря, котрий перетворився на таке дерево.
Лицар, його звали Роджеро, причалив з кораблем до невідомих берегів, вивів і прив'язав свого коня до мирти, поки втамовував спрагу із найближчого джерела.
Потім поклав шолом, щит і зброю біля себе й приліг відпочити, аж раптом ніби із середини дерева, до якого він прив'язав коня, пролунав чийсь ображений голос: «Хіба я недостатньо страждаю, що мушу терпіти ще й таку наругу?»
Лицар поспішливо відв'язав коня й запитав: «Хто ви? Дерево чи смертний? Прошу вибачити мою мимовільну помилку, і, щоб спокутувати її, постараюсь виконати все, що ви забажаєте».
Тоді на корі дерева виступило кілька, мов сльози, смолистих крапель й воно відповіло: «Я Астольфо, палладин Франції, свого часу — один із найхоробріших лицарів. Повертаючись зі Сходу з кількома своїми товаришами, ми сягнули замку страшної Альцини. Вона полонила мене своєю красою, і я пішов за нею до її острівного помешкання. Там ми провели багато щасливих днів, поки я набрид їй, як це ставалося з усіма, хто нею захоплювався, а тоді, аби позбутися, вона перетворила мене в мирту. Багатьох інших спостигла така ж доля, і тут, перед вами, чимало людей, перетворених на кедри, пальми або ж маслини. Деякі з них стали джерелами, скелями, а інші — тваринами. Стережіться, щоб і вас не спіткала така ж доля!»
Проте Роджеро не звернув уваги на це попередження. Він теж побачився з чарівною Альциною і, вражений красою, пішов за нею до її замку, де стіни — з щирого золота, а колони — з алмазів. Прожив із красунею багато щасливих днів, потім набрид їй і був перетворений на мирту, але, оскільки володів знаннями білої магії, котра сильніша за чорну, то не лише звільнив себе, а й помстився Альцині за віроломство, звільнивши також усіх інших, ув'язнених нею товаришів.
Виступаючи головним чином атрибутом кохання, мирта, водночас, правила для греків і символом похмурого загробного життя.