Квіти в легендах і переказах
- Автор: Золотницький М. Ф.
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Квіти в легендах і переказах». Краткое содержание книги:
дореволюційному Санкт-Петербурзі.
Фантазія древніх, помістивши викрадену Плутоном дочку Церери Прозерпіну до його похмурого царства тіней, прикрасила те царство зеленою рослинністю, серед якої мирта відігравала провідну роль. Мирта утворювала там таємничі ходи й кущі, якими блукали ті невтішні, котрих нездоланна пристрасть примусила дочасно порахуватися з життям. Вергілій так описує ці алеї зітхань:
«Побачиш там засмучені поля.
Закоханих гіркі зітхання чути,
Усіх, кого стріла Амура невмолима Перетворила на примарні тіні.
Вони тут бродять несходимими стежками Серед густого миртового лісу...»
Крім того, оскільки Венера в ролі Венери-Лібітіни й Афродіти-Епітимбії вважалася і богинею смерті, котра, викликаючи все до життя, водночас штовхала у прірву потойбічного світу, щоб знову усе відродити, то мирту давні греки садили на могилах. Особливо ж старанно обсаджували поховання дорогих покійних, вірячи, що вона супроводжуватиме їх і в царстві тіней. Віра у такий зв'язок така велика, що в трагедії Евріпіда «Електра» ми бачимо, що кожен, хто мав намір свідчити на суді проти померлого, мусив спочатку піти до його могили й покласти на неї миртову гілку, на ознаку того, що він свідчитиме лише правду.
Від древніх греків культ мирти перейшов і до римлян.
Ерато, муза еротичної поезії, носила миртовий вінок, таким самим вінком була прикрашена й голова бога шлюбу — Гіменея, котрого завжди зображали чарівним юнаком із запаленим факелом у руці. Проте на вівтар покровительки жінок — bona Dea (доброї богині), під час служіння якій не міг бути присутнім жоден із чоловіків, покладання мирти суворо заборонялось, оскільки ця рослина нагадувала про чуттєву насолоду, представниками ж її виступали Амур та Венера. Вважалося, що й сама мирта — збуджуючий засіб, тому й присвячена цим божествам.
З тієї причини римські «подруги веселощів»— гетери 2 квітня, на день весняного свята Венери-Ерицини, увінчували її статую миртами й трояндами, вимолюючи дарувати їм мистецтво подобатись.
Не пропускали цього місяця й шляхетні римлянки. Викупавшись у квітні під миртовими деревами та прикрасившись її гілками, вони приносили жертву Венері, благаючи надовше зберегти їм молодість і красу.
Щось подібне й до цього часу спостерігаємо в Італії, де жінки, додаючи в купіль миртової есенції, щиро переконані, ніби вона наділяє красою й дівочою принадністю.
У зв'язку з таким переконанням без миртової води, відомої також
під назвою «eau d'ange» (ангельської) в Італії та Греції не може обійтися жодна великосвітська дама.
Кажуть, що й чоловіки нею охоче користуються.
З усіх частин рослини добувають ефірну олію, а з розчавлених миртових плодів, додаючи спирту, одержують препарат для догляду за шкірою обличчя.
Проте, крім косметичного призначення, у давнину мирта мала застосування і в медицині.
Так, винний настій згаданих плодів вважали еліксиром здоров'я, бадьорості, ним лікувались, зазвичай, поранені воїни, сподіваючись на швидше відновлення сил. Молоді, ще не розквітлі ароматичні бутони суцвіть за особливим рецептом вживали для зміцнення діяльності шлунку. А в Тоскані і тепер насіння мирти використовують замість кориці, оскільки воно має схожі з нею смакові якості. Відомий також інший винний настій з гілок та плодів, що має назву «myrtiducum», популярний серед тосканців. Нарешті, миртові плоди Вест-Індії Myrtus pinatus відомі і в Англії, де вони одержали назву Амомового насіння (Semen Amomo) чи просто — англійських прянощів. За смаком вони нагадують перець.
Храм Венери Ерицини в Римі містився всередині цирку, неподалік Авецтинського горба, він був увесь оточений миртовими кущами й деревами, через що Венеру, часом, називали Мірцією. Інше її прізвисько Venus cloacina — Венера-Чистильниця, оскільки вважали, що мирта володіє силою очищення, і тому, коли закінчилася боротьба за викрадення сабінянок, римляни й сабіняни, поклавши зброю, очистились (на тому самому місці, де згодом спорудили вже згадану статую Венери) димом із запалених миртових гілок.
Але мирта для римлян була не лише увінчуючим красу талісманом, а й невід'ємною часткою їхнього громадського життя.
Як відомо, Ромул, по визнанні його божеством, одержав назву Квіріна (Quirinus) від сабінського слова квірін — спис (у переносному значенні — воїн), і йому спорудили храм. Та з плином часу цей храм перетворився на руїни, і перебував у такому вигляді до 306 року перед Христом, коли, нарешті, консул Луцій Папірій Курсор відновив його. Тоді на ньому помістили перший у Римі сонячний годинник, а перед ним посадили два миртових дерева, з яких — одне мало символізувати патриціїв, а друге — плебеїв.