Попід Кичерами та над потоком
- Автор: Парфанович Софія
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Год: Publisher Petro Yamniak. 9 Lincoln PI., 'Clifton,N.J. 07011,USA
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Попід Кичерами та над потоком». Краткое содержание книги:
Василь Лев
Усе пішло, як собі бажала сім’я Паньковичів: Ілько станув служити на Кичері, а Малєрман підступив ціну й найняв Дмитра на сторожа до своїх домів. Так, «Сара», «Ружа», «Лєа» й «Ґольда» дістали дуже відповідного, «делікатного» сторожа. Під час коли Ілько пас і виховував свою Биньку, управляв поле й трохи помагав при кухні, коротко, робив майже таку роботу, як дома, Дмитро не робив ніякої ґаздівської роботи й був виключно для догляду домів та допомоги гостям у сезоні. Від них він теж і набирав панських звичаїв.
ХХХІІ. «БУЛО БИ ФАЙНО»
Ганя працювала на грядках. Пізній горох ліз по тичках і мотався один з одним. Тут знову квасоля піша й тична. Жовті стручки повисали, весело шелестячи при дотику. Повище цієї городини була грядка з капустою і при ній Ганя працювала.
— Слава Ісусу Христу, Ганю! — за парканом Скобова Марися полола льон.
— Слава на віки! Файний льон вам вродився, Марисю.
Марися підійшла до паркану, підперлась рукою та й говорила:
— Та файний Біг дав. То на тих стайках, а там на сухим цілком ледакий. Та робите?
— Та певно, що мус. Альо капуста вже велика, а я ще не мала часу обгребсти. Так якось за тим ґаздівством час іде.
Марися рум’янощока, весела молодиця. В неї хитрі, карі очі так і сміються з-під очіпка. Хустину вона зняла та поклала на межу, бо гаряче.
— Та тото правда. Таже маєте й зварити й то не так що будь, а по-панськи, й Старого Пана обійти. А ту й корову й город. Певно, що роботи маєте доста. Ба, Ілько ци помагає?
— Та Ілько, як Ілько: пастушить з тов дурнов Биньков, то му ся до роботи не спішит. Так си шпацірує по городі, взявши корову на мотузок.
— Та бо чуєте також і корова ни люцька. Але має давати багато молока.
— Та дає, але до всього мус рук приложити. Як челядин сам не допільнує і сам не зробит, то нич не буде.
— Та так, Ганю, робите на чуджім та й на чуджих.
— Ба, та що вчиню? Та жим ся наяла, то мушу.
— Та то би файно било, як би то било ваше ґаздівство — думала Марися, кинувши оком на будинки й поле.
Ганя теж випростувалася та обкинула оком ґаздівство. Зідхнула й тільки сказала: ба!
— Цілком було би файно, як би ся Николайчук з вами оженив. То бисте вже робили на своїм.
Видно, що й Ганя не раз про те думала, бо цей висказ не заскочив її.
— Било би… Ба, та як би то у ґаздів. А то, ци видите, він пан та ще й старий. То вже я кілька раз йому таке казала, що ніби, що ту буду сідіти та чого буду досіджуватися. Що най вони очі замкнут, то ня діти з хати наженут. І було таке, шом мовила, що си піду, бо люди мовлят, що ми си жиїмо обоє: ніби я з Николайчуком. Поправді то бим не дуже йшла, бо куда, алем си гадала, що міг би ся зі мнов оженитись. Та жем му ґаздиня. Але повідат, що не може через діти.
— Та що там діти? Та чей вони десь по містах сідят, всі вони десь на своїм і їм нич до вітцьового нема. Отець має свого волю і міг би ся жинити, тай своє ґаздівство жоні відписати.
Ганя знала, що так було б і справді добре. Чи то працюючи в хаті, чи на городі, вона завжди передумувала ту справу. Інколи ввижалось їй весілля зі Старим Паном, то знову, що він їде з нею в Турку та записує їй ціле своє ґаздівство.
— Та повідат, що ґаздівство буде доньчине, тої, що тут віддавалася. Ніби они обоє з ґаздою будут будувати велику вілію. То записати би ми не міг. А так, що би ся жинив биз ничого.
— Ба, що ж були бисте панев, най буде, що хіба так довго, доки би ґазда жив.
— Та не хоче. Якімся кілька раз взлостила й їм мовила, що найся женит, або си йду, тося журив, тося бідив, аж ми го жаль стало. Поїхав в Турку, привіз ми нові чиривики, підвищив гроші, але жинитися не обіцяв.
Марися зідхнула, поправляючи очіпець. Зідхнула й Ганя, ще раз обкидаючи оком не своє ґаздівство. Вітер віяв згори, бив широким листям квасолиння, і лопотів у капустяному листі.
ХХХІІІ. НОВА КРИНИЦЯ
Дім стояв високо на Кичері. Жовта глина покривала тонким шаром зложжя каміння — крихкого пісковика, що становив глибші шари гори. Колись під час будови дому провертіли недалеко нього криницю. Били її довго, якісь специ зі Львова. Нахвалювались, що провертіли вісімнадцять метрів вглиб. Якже ввели помпу, показалось, що вода жовта, несмачна, з посмаком заліза й що її обмаль. Майстри, звісно, потішали, що «спомпується», що це тільки спочатку така вода. А вода не поправлялась, хоч минали роки. Всі потішали себе, що вона, «мінеральна» і що в горах всі води «залізні». А ще — в посуху було її обмаль, а то й зовсім зникала — що ж, гора та ще й кам’яна. Доводилось прати на річці або в дощівці, до пиття носити з джерела, а для дрібніших господарських послуг в суміжному ярочку прокопано на млаці калабаньку.