Попід Кичерами та над потоком

— Як вже Ілько йде, то я би також пішов, тату, — трохи несміло зачав Дмитро.

— Ба, та куди? — здивувався батько.

— Та знаєте, що за мостом напроти Руського Пана побудував жид аж чотири будинки. Отже глядає сторожа. Колись тут зайшов до Рівняків тай увидів мене й каже: ти би ся мені придав на сторожа, тебе би любили гості й тобі було би добре у мене. Та я сказав, чи отець пустят. То він мовив, що сам прийде до вас говорити.

— Ба, та кілько він дає?

— Каже, що дасть трийцять злотих.

— То мало, та чей штири доми не єден. Та й Ілько також піде до ґазди, хоч то пан, але свій. І їстиме файно цілий рік, а ти межи горами сидітимеш сам цілий рік, та що меш їсти?

— Таже напротив Рівняки, то бим їв у них троха, єнче бим сам зробив.

— Та в Рівняків задармо не їстимеш, а хто тото платитиме?

— Та як тото — другого парубка пустиш з хати? — зажурилася мама.

— Я ти повім таке: якби ся оба наняли, були би порядні гроші, тай бим ся зараз за будову брав. А з полем ми оба з Паньком ся управиме.

— Ба, та як ставитимеш хату за їх гроші, то чия буде, твоя, ци їх, ци як? — міркувала Кася, поглядаючи то на синів, то на батька.

Старий Панькович вийняв люльку, витряс попіл і вклав її до кишені лейбика.

— Чия буде? Буде так: котрий ся оженит і возьме жону тай віно, оплатит другого, що ся женитиме на бік. Тай нам легко ся прийде сплачувати, бо будуть пани. А той, що піде на бік, сам си вілію поставит, як возьме гідну дівку та й сам буде робити.

Старий Панькович мав здоровий, ґаздівський розум і сини поважали його та корились йому без спротиву. Він знав лад, споконвічний лад, що правив їх сім’єю і господарством. І, хоч обставини змінилися, не змінилися оці споконвічні звичаєві закони, що панували на Бойківщині. Тільки ж невідомо, як сини зачнуть своє самостійне життя, шануватимуть і далі батьківську волю і оці закони?.. Ще Ілько, як Ілько. Він мав у собі зав’язки на такого ж статочного ґазду, як батько. Та невідомо, якими шляхами піде Дмитро. Бо Панько зовсім пішов у батька. Одягався, як він, оженився з дівкою, що її батько вибрав, взяв за нею поле й корову й працював разом з батьком, не шукаючи ніяких інших заробітків.

Старий Панькович закінчив нараду:

— До Николайчука я піду сам та найму Ілька, бо то свій чоловік. А вже Малєрман, як тя хоче найняти, Дмитре, най прийде ня просити за тобов, Дмитре, бо то жид. Умагатися му, би ти платив трийцять п’ять злотих. Як даст, — підеш.