Попід Кичерами та над потоком
- Автор: Парфанович Софія
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Год: Publisher Petro Yamniak. 9 Lincoln PI., 'Clifton,N.J. 07011,USA
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Попід Кичерами та над потоком». Краткое содержание книги:
Василь Лев
— Та хтів бим вас просити, тату, бисте не спирали — говорив Ілько. — То бим пішов служити на Кичеру…
Старий Панькович курив, час від часу винимав люльку й чвиркав крізь зуби. Підпер голову рукою і думав.
— Ба, та ци я знаю…?
— Двадцять п’ять злотих то гроші. Ще в літі деяк би заробив, але пак в осени й в зимі тяжко.
— Та пусти, ней іде! — радила мати. Вона була вища за батька, повна. З-під очіпка висмикувались пасма сивого волосся.
— Поля маємо трохи /у Паньковичів десять морґів поля/, але й синів Біг дав, то, як єден піде, ми ся без нього управимо.
— Гроші ся придадут. Як би били, ставив бим нову хату, велику, вже на панів. В зимі мав би де бути Панько, бо альо Настуня матиме дітвака, а пак котрийсь з вас оженить ся. В літі винаймав би панам та й били би гроші…
— То я піду тай наймуся, тату, пак ме се ставити. — Ілько знав, що отець віддавна збирався ставити дім. Вже й на оборі сохла не мала купка матеріалу.
— Ба, та няй буде, йди — погодився батько.
Але на тому не покінчилася нарада у Паньковичів: нову справу зачинав Дмитро. Він був стрункіший та худший від Ілька, до того ж вже й у будень він одягався по містовому. Дмитро носив тонкі сорочки з викладаними ковнірцями навіть на будень. Бо він найкращий з усіх синів Паньковича, а його симетричне обличчя мало в собі щось інтелігентне й задумливе. Він різнився від бойківських парубків і як казали вдома: він панич. Коли Ілько любив ґаздівську роботу та був кріпкий і здоровий. Дмитро волів би був якесь інше, легше зайняття. Його яснобронзове з золотистим відтинком волосся хвилювало злегка й він його доглядав.
— Як вже Ілько йде, то я би також пішов, тату, — трохи несміло зачав Дмитро.
— Ба, та куди? — здивувався батько.
— Та знаєте, що за мостом напроти Руського Пана побудував жид аж чотири будинки. Отже глядає сторожа. Колись тут зайшов до Рівняків тай увидів мене й каже: ти би ся мені придав на сторожа, тебе би любили гості й тобі було би добре у мене. Та я сказав, чи отець пустят. То він мовив, що сам прийде до вас говорити.
— Ба, та кілько він дає?
— Каже, що дасть трийцять злотих.
— То мало, та чей штири доми не єден. Та й Ілько також піде до ґазди, хоч то пан, але свій. І їстиме файно цілий рік, а ти межи горами сидітимеш сам цілий рік, та що меш їсти?
— Таже напротив Рівняки, то бим їв у них троха, єнче бим сам зробив.
— Та в Рівняків задармо не їстимеш, а хто тото платитиме?
— Та як тото — другого парубка пустиш з хати? — зажурилася мама.
— Я ти повім таке: якби ся оба наняли, були би порядні гроші, тай бим ся зараз за будову брав. А з полем ми оба з Паньком ся управиме.
— Ба, та як ставитимеш хату за їх гроші, то чия буде, твоя, ци їх, ци як? — міркувала Кася, поглядаючи то на синів, то на батька.
Старий Панькович вийняв люльку, витряс попіл і вклав її до кишені лейбика.
— Чия буде? Буде так: котрий ся оженит і возьме жону тай віно, оплатит другого, що ся женитиме на бік. Тай нам легко ся прийде сплачувати, бо будуть пани. А той, що піде на бік, сам си вілію поставит, як возьме гідну дівку та й сам буде робити.
Старий Панькович мав здоровий, ґаздівський розум і сини поважали його та корились йому без спротиву. Він знав лад, споконвічний лад, що правив їх сім’єю і господарством. І, хоч обставини змінилися, не змінилися оці споконвічні звичаєві закони, що панували на Бойківщині. Тільки ж невідомо, як сини зачнуть своє самостійне життя, шануватимуть і далі батьківську волю і оці закони?.. Ще Ілько, як Ілько. Він мав у собі зав’язки на такого ж статочного ґазду, як батько. Та невідомо, якими шляхами піде Дмитро. Бо Панько зовсім пішов у батька. Одягався, як він, оженився з дівкою, що її батько вибрав, взяв за нею поле й корову й працював разом з батьком, не шукаючи ніяких інших заробітків.
Старий Панькович закінчив нараду:
— До Николайчука я піду сам та найму Ілька, бо то свій чоловік. А вже Малєрман, як тя хоче найняти, Дмитре, най прийде ня просити за тобов, Дмитре, бо то жид. Умагатися му, би ти платив трийцять п’ять злотих. Як даст, — підеш.