Замах на бродягу
- Автор: Сименон Жорж
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Замах на бродягу». Краткое содержание книги:
— Отже, він стояв?
— Він міг також сидіти… А втім, я думаю, що він саме стояв і не сподівався на цей напад… Власне кажучи, боротьби не було… Він не захищався… Я ретельно оглянув його руки і не виявив жодної подряпини… Під нігтями теж немає ні слідів крові, ні навіть волокон з одягу нападника… Коли б він боронився, вони напевне були б… Хто це?
— Власник нічних кабаре… Ви можете сказати, коли саме його було вбито?
— Два-три дні тому… Можу додати — теж неофіційно одну деталь: весь цей час труп лежав у закритому приміщенні… Сьогодні ввечері я вам подам перший звіт…
У двері заглянув Люка.
— Він уже підписав папери, патроне… Що з ним далі робити? Може, відпустити додому?..
Мегре не заперечував. Залишалося ще оглянути одяг Еміля та речі, знайдені в кишенях. Пізніше все це мали дослідити в лабораторії.
Всі речі Еміля були купою звалені на столі в другій кімнаті. Темно-синій, майже новий костюм не був ніде порваний, не забруднений, навіть не зім'ятий. Жодної плями крові. Чорні туфлі блищали так, наче їх щойно начистили. Придивившись, Мегре побачив на шкірі кілька свіжих подряпин.
Мегре міг би йти об заклад, що злочин було вчинено в приміщенні і труп викинуто на вулицю лише наприкінці минулої ночі.
Звідки його привезли? Безперечно, у вбивці була машина. Його не тягли по бруківці.
Що ж до вмісту кишень, то тут комісара чекало деяке розчарування. Еміль Буле явно не був курцем. Серед його речей Мегре не побачив ні люльки, ні сигарет, ні сірників, ні запальнички. Не було також тих крихіток тютюну, що їх завжди можна знайти у кишенях курця.
Золотий годинник. У портмоне п'ять стофранкових асигнацій і три по п'ятдесят франків. В одній із кишень ще з десяток дрібних купюр, в другій — дрібні монети.
Низка ключів, складаний ножик, зім'ята носова хустка і ще одна, чиста й випрасувана, що стирчала з набортної кишеньки піджака. Пачка таблеток аспірину, кілька м'ятних цукерок.
— Погляньте, ваша повістка! — вигукнув Люка, що саме порпався в бумажнику.
Так, у Еміля Буле, справді, була поважна причина, щоб не з'явитися до управління в зазначений час.
— Я був певний, що він завжди носив із собою пістолет, — буркнув Мегре.
Але зброї при ньому не знайшли. Натомість увагу комісара привернула товстенька чекова книжка. Вона була майже нова — погашено було лише три чеки: два на невелику суму, і третій, з написом: «У власні руки», — на п'ятсот тисяч франків.
На ньому стояла дата погашення — двадцять друге травня.
— Стривайте, адже саме того дня я викликав його вдруге до Сюрте, — вигукнув Люка. — Це було за чотири дні після його першого візиту…
— Подзвони до лабораторії, нехай заберуть і пильно оглянуть речі.
За кілька хвилин вони вже сідали в чорну поліцейську машину.
— Куди ми їдемо, патроне? — запитав Люка, передбачливо не набираючи швидкості.
— Спочатку до завулку Рондо… Я хочу оглянути місце, де його знайшли…
Цього безхмарного сонячного дня завулок Рондо не здавався похмурим, незважаючи на сусідство кладовища та залізниці. Вже здалеку вони побачили юрму цікавих, що оточили двох поліцаїв, голови господарок, які повисовувалися з вікон, дітлахів, що гралися на тротуарі. Коли машина зупинилася, до них підійшов інспектор Борнік.
— Я давно чекаю на вас, пане начальнику, — мовив він, скромно потупивши очі. — Тут ми вже дещо зробили…
Поліцаї розступилися, і на сірій бруківці Мегре побачив намальований крейдою контур людського тіла.
— Хто перший вас про це повідомив?
— Один службовець із газоексплуатаційної контори… Він живе ось у цьому будинку і починає роботу о п'ятій ранку… Он з вікна четвертого поверху виглядає його жінка… Звичайно, я вже взяв її свідчення… Цієї ночі я якраз чергував у комісаріаті…
Зараз було забагато сторонніх, щоб висловлювати вголос свою думку щодо такої заповзятливості.
— Як вам здається, інспекторе, труп було випхано з машини чи винесено й покладено на тротуар?
— Певно, що покладено…
— На спину?
— Ні, долілиць… Спершу можна було подумати, що це п'яний, який заснув… Коли б не запах… Тут смерділо так, що…
— Сподіваюсь, ви допитали сусідів?
— Тільки тих, що вдома… Жінок, старих… Чоловіки на роботі…
— І ніхто нічого не бачив і не чув?
— Ніхто, крім старої з шостого поверху, у якої безсоння. Щоправда, консьєржка гадає, що вона вже сама не тямить, то каже… О пів на четверту стара начебто чула, як тут зупинилася машина… Сюди рідко коли заїздять машини.