Замах на бродягу
- Автор: Сименон Жорж
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Замах на бродягу». Краткое содержание книги:
— Він зараз на площі Пігаль?
— Безперечно. Він працює зранку, а ввечері вільний… Стара, що була вийшла до сусідньої кімнати, незабаром повернулася з пляшкою к'янті та склянками.
— Очевидно, в кожному кабаре є свій розпорядник?
Ада похитала головою.
— Ні, це не зовсім так… Антоніо порядкує в «Парі-стрипі» тому, що це інший район… Там своя клієнтура, свій стиль… Ви розумієте, що я хочу сказати?.. Крім того, Антоніо — член родини… Решта кабаре розташовані по сусідству одне з одним… Протягом вечора ті самі артисти можуть виступити в кожному з них… Еміль також за вечір обходив їх по кілька разів і встигав за всім доглянути… Інколи доводилося просто серед ночі переносити цілі ящики шампанського чи віскі з одного кабаре до другого, коли там не вистачало… Або пересилати офіціантів, коли в одному кабаре було майже порожньо, а в другому повно відвідувачів…
— Інакше кажучи, Еміль сам розпоряджався в усіх трьох кабаре на Монмартрі?
— По суті, так… Ну, і, крім того, в кожному з них був свій метрдотель, який відповідав…
— А пан Резон займався рахунками та писаниною?
— Еге ж…
— А ви?
— Я всюди супроводжувала Еміля і робила нотатки… Замовити те, зустрітися з таким… Подзвонити артистові, який виступав у когось, і запропонувати йому виступити в нас…
— Ви супроводжували його також і ввечері?
— Частково…
— До котрої години?
— Як правило, до десятої чи одинадцятої… Найбільше мороки буває о дев'ятій, коли відчиняють… Завжди когось бракує — офіціанта, музиканта, танцюристки… Або не встигають вчасно підвезти напої…
— Так, тепер я дещо розумію, — задумано мовив Мегре. — Ви були з ним у вівторок увечері?
— Як і кожного вечора…
Він знову глянув на Марину, але не помітив на її обличчі жодної ознаки ревнощів.
— О котрій годині ви з ним попрощалися?
— О пів на одинадцяту…
— Де це було?
— У «Лотосі»… Це був, так би мовити, наш штаб… Ми вже побували в «Блакитному поїзді» і в «Святому апостолі»…
— Ви не помітили нічого особливого?
— Нічого… Я лише звернула увагу на те, що збиралося на дощ…
— Того вечора дощило?
— Накрапало… Коли я виходила з кабаре, Мікі навіть запропонував мені парасольку… Але я трохи почекала, і дощ перестав…
— Ви занотовували всі побачення вашого зятя?
— Так, але він рідко користався з цього… Він ніколи нічого не забував. Це була дуже спокійна, серйозна, ділова людина…
— Того вечора в нього не було ніяких побачень?
— Наскільки мені відомо, ні…
— А вам це мало бути відомо?
— Думаю, що так… Я б не хотіла переоцінювати важливість своєї ролі… Наприклад, він ніколи не обмірковував зі мною ні своїх справ, ні планів на майбутнє… Але він говорив про все це при мені. Коли він когось приймав, я теж майже завжди була присутня. Не пам'ятаю жодного випадку, коли б він попросив мене вийти… Бувало, він каже: «В «Блакитному поїзді» треба поміняти шпалери…» Я занотую, а назавтра йому нагадаю.
— Як він поставився до звістки, що Мацотті вбито?
— Не знаю, мене тоді не було… Він, певно, довідався про це тієї ж ночі… На Монмартрі такі новини поширюються швидко.
— А наступного дня, коли він прокинувся?
— Він передусім попросив, щоб я принесла газети… Я вийшла і купила їх на розі…
— Він не кожного дня читав газети?
— Скоріше проглядав — вечірню та ранкову…
— А він не ставив на скачках?
— Ніколи… Ні карти, ні скачки, ні рулетка для нього не існували…
— Він розмовляв з вами про смерть Мацотті?
— Він тільки сказав, що його, певно, викличуть до префектури, і попросив мене подзвонити до «Лотоса» й запитати, чи не приходили з поліції…
Мегре запитально глянув на інспектора.
— Там були два інспектори з дев'ятої округи, — сказав Люка.
— Месьє Буле був стривожений?
— Він боявся за свою репутацію…
Тут у розмову втрутився Антоніо.
— Він завжди дбав про неї… Він не раз радив мені пильнувати, щоб і моє кабаре мало добру славу… «Якщо я заробляю собі на хліб тим, що показую голих жінок, це ще не означає, що я гангстер, — казав він. — Я чесний комерсант і хочу, щоб усі це знали».
— Так, це правда… Він часто це повторював… Ви не п'єте, пане комісар?
Йому не дуже кортіло пити к'янті об одинадцятій ранку, але він усе-таки пригубив келих.
— У нього були друзі?
Замість відповіді Ада обвела поглядом свою рідню.
— Він не мав потреби в друзях… Все його життя проходило тут…
— Він знав італійську?
— Італійську, англійську, навіть трохи іспанську… Він вивчив ці мови, коли служив на пароплаві, а потім в Америці…