Замах на бродягу
- Автор: Сименон Жорж
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Замах на бродягу». Краткое содержание книги:
— Тебе десь чекають?
— Ні… Я сподівався…
— Пообідати тут?
Той кивнув головою.
— Ну й чудово, — вирішив Мегре. — Тільки спочатку я мушу подзвонити дружині… Ти замов…
— Знаю, патроне, — макрель для вас…
— І телячу печінку в папільйотках…
Спокуслива атмосфера «Дофіна» зробила своє — вперше за багато днів комісар відчув, що сьогодні обійтися без телячої печінки в папільйотках він не зможе.
Взагалі, досі справа Мацотті не вважалася надто серйозною, і Люка розслідував її самостійно… Кого могла стурбувати смерть гангстера, крім хіба що інших гангстерів. Коли починають зводити рахунки, рахунки ці, як правило, зростають… В таких справах добре лиш те, що ні прокурори, ні судові слідчі не наступають на п'яти поліції.
— Тим краще, — зауважив з цього приводу один високий судочинець. — В тюрмі буде на одного дармоїда менше…
Під час обіду між комісаром та інспектором ні на хвилину не вщухала жвава розмова. Люка розповів йому кілька подробиць щодо Еміля Буле, і Мегре врешті зацікавився цим досить незвичним чолов'ягою.
Син нормандського рибалки, Еміль в шістнадцять років пішов працювати офіціантом на океанський лайнер «Нормандія». Це було ще до війни. Він разом із пароплавом був у Нью-Йорку, коли боші посунули на Францію.
Невідомо, як цей хирлявий юнак, майже хлопчисько, міг опинитися в американській морській піхоті. В усякім разі, він провоював усю війну і лише після перемоги пішов працювати на борт «Іль-де-Франс» — цього разу вже другим метрдотелем.
— Ви добре знаєте, патроне, кожен офіціант мріє згодом відкрити власний ресторан… І от за два роки після одруження Буле купує в Гаврі невеличкий бар і невдовзі перетворює його на нічне кабаре… Тоді допіру входив у моду стриптиз, і йому пощастило досить швидко збити капіталець… Ще до того, як сталася автомобільна катастрофа, він збирався закинути вудку й на Париж…
— А те кабаре в Гаврі досі належить йому?
— Він віддав його в оренду одному із своїх товаришів по «Іль-де-Франс»… В Парижі він одразу купив «Лотос»… Тоді це була звичайнісінька пастка для туристів — нічний бар, яких багато на площі Пігаль…
— Де він познайомився з сестрою Антоніо?
— В «Лотосі»… Вона працювала гардеробницею. Їй тоді було вісімнадцять років…
— А що в той час поробляв Антоніо?
— Він працював на автозаводі у Рено… З усієї родини він перший переїхав до Франції… Потім уже перевіз маті та обох сестер… Вони жили раніше в передмісті…
— Виходить, Еміль одружився з усією родиною… Ти був у нього вдома?
— Ні… Я нашвидку оглянув усі його кабаре, але не бачив потреби йти додому…
— Ти впевнений, що не він стріляв у Мацотті?
— Навіщо б йому це робити? Адже він і так переміг…
— Він міг боятися помсти…
— Всі, кого я опитав на Монмартрі, вважають, що це він…
Вони мовчки випили каву, і у Мегре стало мужності відмовитися від кальвадоса, що його за звичкою запропонував хазяїн. Він уже випив два аперитиви та склянку сухого вина — як реванш за кальвадос — і, прямуючи до Сюрте, був цілком задоволений собою.
Опинившись у своєму кабінеті, він скинув піджак, попустив краватку і знову поринув у папери. Міністерство раптом вирішило провести реорганізацію всієї системи карного розшуку, і йому було доручено скласти проект реформи. Заради цього ось уже два тижні комісар Мегре мов старанний школяр, змушений був ретельно переписувати всілякі папірці.
А втім, того дня він уже не міг зосередитись на проекті, і на думку йому спливали то колишній корабельний офіціант Еміль Буле, що став справжнім князьком на Монмартрі, то красень італієць з червоним автомобілем та троє жінок з дітьми, що мешкали на вулиці Віктора Массе.
А в цей час інспектор Люка обдзвонював усі паризькі лікарні та відділи поліції. Всі префекти одержали лист з описом Еміля Буле, але того дня пошуки не дали ніяких результатів.
Підвечір спека трохи спала, і Мегре з дружиною ви йшли на прогулянку… Вони просиділи цілу годину у від критому бістро на площі Республіки. Комісар змушений був обмежитися одним кухлем пива.
Вони неквапливо розмовляли про наступну відпустку. Вулицею проходили чоловіки в білих сорочках, більшість жінок були одягнені в квітчасті ситцеві плаття.
Наступного дня був четвер. Уже зранку припікало сонце. В донесеннях за ніч Мегре не знайшов жодної згадки про Еміля Буле. У Люка теж не було новин.
Перед самим обідом знялася шалена, але короткочасна гроза, і він ішов додому по паруючому тротуару. Пополудні довелося знову взятися за писанину. До кінця дня і з Сюрте не надійшло жодної звістки про Еміля Буле. Дюка марно протинявся кілька годин на Монмартрі.