Замах на бродягу

«Зять»

«Цієї жінки?»

«Ні. Її чоловіка…»

Антоніо скрушно зітхнув.

— Я насилу його переконав, щоб він дозволив мені прийти сюди опізнати труп — замість сестри… Вона хотіла йти разом зі мною… Я уявляв собі, що це буде за видовище, і звелів їй залишитися вдома.

Він знервовано запалив сигарету.

— Інспектор вас не супроводжував?

— Ні. Здається, він був заклопотаний чимось іншим… Сказав, що тут мені дадуть анкету, яку треба заповнити й підписати…

Трохи згодом він додав:

— Тепер ви бачите, що я недаремно турбувався. Позавчора ви, здається, не вірили мені… Де він, цей провулок Рондо?

— Поблизу кладовища Пер-Лашез.

— Вперше чую… Що це за район?

Двері відчинилися, і до кімнати зайшов доктор Морель у білому халаті, білій шапочці, з марлевою маскою на обличчі. Швидко оглянувши присутніх, він зупинився поглядом на комісарові.

— Мені сказали, що ви чекаєте на мене, Мегре, — мовив він. — Прошу…

Слідом за ним вони увійшли до просторої зали. Вікна в ній були засклені матовим склом, крізь яке не проникало сонячне проміння. Вздовж стін кількома рядами стояли металеві ящики. Коли б не їх аж надто великий розмір, вони нічим не відрізнялися б від тих, у яких звичайно зберігаються справи будь-якої державної установи

Посередині на довгому вузькому столі на коліщатках лежав труп, прикритий білим простирадлом.

— Нехай спочатку його опізнає месьє Фарано… Це зять небіжчика, — звернувся комісар до Мореля.

І ритуальним жестом лікар підняв край простирадла. Обличчя покійного заросло густою і досить довгою рудою щетиною, шкіра мала фіолетовий відтінок. На лівій щоці чітко вирізнявся шрам, про який розповідав Фарано в ресторанчику «Дофін».

Тіло під простирадлом здавалося неймовірно худим і коротким.

— Це він?

— Безперечно…

Із співчуття до італійця, готового от-от знепритомніти, Мегре звелів йому вийти разом із Люка для оформлення документів.

— Його можна ховати? — запитав лікар і, діставши згоду комісара, зробив знак чоловікові в сірому халаті, який уже стояв біля відчиненого ящика. — Ходімо зі мною, Мегре…

У його кабінеті був умивальник. Ретельно продезинфікувавши руки та обличчя, доктор Морель зняв халат і одразу перетворився на звичайного поліцейського чиновника.

— Вас, певно, цікавлять результати розтину?.. Остаточний висновок я подам за кілька днів, після проведення всіх аналізів… Поки що можу сказати, що на тілі покійного немає жодного поранення… його було задушено, точніше…

Він на хвилину замовк, немов вагаючись.

— Зауважте — це поки що неофіційно… У своєму звіті я не писатиму про це так категорично… Та коли б мені довелося визначати характер убивства, виходячи з автопсії, я б сказав, що покійний став жертвою нападу ззаду. Вбивця обхопив його голову однією рукою навколо шиї і з такою силою шарпнув до себе, що зламав хребет… Здається, цей прийом у вас називають «кроляча смерть»…