12 польських есеїв

Кохання служить авторам із кола «української школи» для аналізу пристрасті саме такого ґатунку – з великою деструкційною силою. Людська душа розтерзана нею, а неприборкані пристрасті накладають на неї тавро злочинності. Цікаво, що розповідь не стає приводом для уроку моралі – катастрофа не слугує повчанням, що людина повинна стримувати шал серця. Якщо з цього й випливає якась загальна істина, то лише та, що стримати шалу серця все одно неможливо. Жінки, ладні відправити зрадливих коханців на «той світ», пояснюють, що смуток не має меж, розпач не зважає на правила й іґнорує моральні засади. Отож любов існує поза будь-яким правом і суголосна з природою того краю, що був представлений романтиками як територія хаосу, позбавлена норм, підвладна хтивості та пристрасті. Почуття були єдиним регулятором та винуватцем подій. Причому не йшлося про типово романтичне протиставлення «прав душі» мертвій букві суспільних приписів. Кохання, зазвичай злочинне, не пред’являло претензій до загальних метафізичних мотивацій. Воно існувало поза ними й над ними, знаходячи достатнє пояснення у факті, що людина – істота чуттєва, пристрасна, невтомно прагне переступити всілякі межі. Воно саме таке, і так представлене, залишаючи іншим оцінку добра і зла. Там навіть небеса рідко коли втручаються, не здійснюють правосуддя, а ті, що моляться до вищих сил, стають їхніми жертвами так само, як святотатці та грішники.

В Україні людський розум лишається приспаним, там, одночасно з таємними та сонними мареннями, пробуджується темна сторона душі. Перш ніж знайдеться об’єкт кохання, душа вже наповнена безпредметним коханням, химерною тугою, котра нехтує реальний світ. Однак ця романтична туга за трансценденцією не заспокоюється. Її не тамує кохання, бо воно не є формою прориву до вищих світів. Коли зустрічаються закохані, то шаленіють пристрасті, проте загалом не зникає страх, що людина закинута в світ, приречена на самотність, що світ злий і ворожий, а протиставити йому можна лише крихке тіло, котре лиш на якусь мить дозволяє сховатися від самотності. Тому герої прагнуть фізичного тепла, приголомшення, яке дозволяє забути про відчуження людини у світі.