12 польських есеїв

Почуття Марії і Вацлава одухотворені, але в українських романах коханці частіше прагнуть тіл одне одного, аніж душ, та реалізують бажання, незважаючи на моральні наслідки пристрасті. Це перетворює кохання у гвалтовну й криваву виставу. Так діється в «Срібному сні Саломеї»: представлені там почуття, якщо означимо їх словами не такими поетичними, як це зробив Словацький, цілком заслуговують статусу «аморальних розповідей». Насамперед коханець зводить дівчину, якою опікується його батько; а та, хоча й отримує перестороги від духів, не хоче приїзду своєї родини через сором і страх, що буде змушена відмовитися від грішних розваг; згодом коханець намагається підсунути небажану шляхтичку своєму слузі, вважаючи, що у темряві костелу та спальні легко помилитися, а коли вже буде «по всьому», козак втішить дівчину або принаймні порадує.

Ще брутальнішим є «Канівський замок», де герой «задля жарту» краде божевільну дівчину, а коли та вагітніє й починає чіплятись до нього з немилим коханням, козак кілька разів намагається її вбити. У забутій п’єсі Томата Олізаровського герой, nota bene: знахар, який бачить майбутнє, бажає «доброї ночі» дочці та її чоловікові в ту хвилину, коли за дверима спальні відбувається ґвалтування дівчини й убивство. Винним у злочині є чумак – чи то купець, чи то волоцюга, прийнятий родиною, – який не вміє панувати над своїми почуттями і не розуміє людських прав. Єдиним його правом є пристрасть, тому й убиває чоловіка дівчини, після чого у темряві спальні користається його правами. Звичайно, кінцем заспокоєння пристрасті мусило бути вбивство також і жінки, позаяк лише це гарантує найдосконалішу форму володіння. Цей мотив часто з’являється в романах, що виникали на українському ґрунті, представлені там коханці хочуть «мати» тіло і душу жінки, тож її смерть, завдана рукою коханця, стає формою Гарантування власності, або ж помстою – коли власність порушена. Згаданий уже Небаба з «Канівського замку» «випалює» на вустах нареченої поцілунок, трактуючи його як «знак власності» й знак погрози, що може здійснитися, коли дівчина не дотримає йому вірності. Пристрасть в Україні є способом буття і водночас спротивом до наперед визначених вироків долі, котра все і всіх прирікає на загибель. Отож жити означає прямувати від розкоші до розкоші. Саме такого знання набуває чумак із драми Олізаровського – один із тих нещасних людей, що часто трапляються в «українській» літературі: людей, позбавлених надії, свідомих, що людське життя – це життя мухи, а світ є могилою у колисці і колискою у могилі. Чумак намагається жити нормально, дотримуючись людських та божих законів, проте всі його зусилля зводяться нанівець. Він, як біблійний Йов, лишається без дому, маєтку, родини, а кожна наступна спроба перемогти долю приносить нову поразку.