Право на пиво

14 годин 21 хвилина до розрахункового часу прибуття «Гермеса» у космопорт «Незалежний», планета Аріадна.

— Ватсоне, складайте пакет-хвилю на Землю.

— Слухаюся, капітане, — перший, а він же єдиний помічник капітана, звично вмостився в кріслі перед дисплеєм торсіон-передавача.

— Набирай. Сьогодні, дев’ятого нуль другого цього року, приблизно о другій годині ночі за Середньогалактичним часом у своїй каюті з незареєстрованого бластера був убитий пасажир Джон Мюррей. Уживаємо заходів…

— Кеп?

— Що таке?

— Комп’ютер прізвище Мюррей висвітив червоним — помилка.

— Що за чорт, чому?

— Зараз перевірю, — пальці помічника впевнено запурхали по клавіатурі. — Помилка Е4235, — за кілька секунд повідомив він.

— Давай перелік помилок.

Екран дисплея блимнув і безпристрасно висвітив: «Помилка Е4235 — прізвище не відповідає особистій ідентифікаційній картці».

— Що за чорт? — Холмс витяг із комп’ютера чорний пластиковий прямокутник і втупився в нього поглядом, ніби намагаючись сягнути хитросплетіння невидимих слідів, залишених магнітним полем на чіпі картки. Потім знову всунув її до спеціальної щілини комп’ютера і кілька разів сердито стукнув вказівним пальцем по клавіатурі. На дисплеї висвітилося розумне, вольове обличчя чоловіка із сивим їжачком на голові — точно таке, як у людини, яка лежить зараз в одному з відсіків морозильника… тільки з акуратною дірочкою в чолі — вхідного отвору лазерного променя. Під фотографією на дисплеї був надруковано Джон Моріарті.

— Професор Моріарті! — вигукнув Ватсон. Капітан і його помічник переглянулися. У Холмса почало зароджуватись неясне передчуття — даремно він щойно дякував Баскервилеві за спокійний рейс.

За півгодини торсіон-антена випустила інформаційну пакет-хвилю, яка чкурнула крізь гіперпростір, аби за мить виринути за 237 світлових років від «Гермеса». Ще за мить вона досягла блакитної планети і відразу ж виникла на дисплеї керівника польоту. По кількох хвилинах Земля зрозуміла, що у неї з’явилася ще одна велика проблема.