Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Щодо цього, — місця для сумнівів немає. Хоч не було й жодних там судів, — де ж їм побратися у злочинному ХХ ст.?
В американській психології аґресивності це явище набуло не зовсім адекватної назви «демонізації супротивника». Але тут центр ваги радше не в тому, що супротивник є демоном, втіленням зла, а в тому, що він ніби взагалі не є людиною, що він є гірший ніж тварина. Бо йшлося, ви ж пам’ятаєте, не про якогось там «фашістского дємона», а про «фашістского звєря». А значить… значить моральний бар’єр заборони на вбивство для такого не існує, його життя має від’ємну вартість, щодо нього мають бути повністю розв’язані руки. А саме це й відкриває прямий шлях для справжньої повені військових злочинів, бо моральні бар’єри мають підступну властивість розмиватися, обнижуватися не так вибірково, як взагалі; що ми, загалом, і простежимо.
Конкретики не перебрати, не перелічити. Для паралелів із сучасністю варто навести дещо з минулого “славной россійской арміі” на тому ж Кавказі, де на наших очах “новая Россія” (тобто Четверта російська імперія) незворотньо заплямувала себе новим чеченським ґеноцидом. Але саме в цьому вона не явила світові жодних новин. Бо коротка епоха “пєрєстройкі і гласності” явила нам чимало нового, — із отого ґрунтовно забутого старого. Бо історія російського ґеноциду на Кавказі налічує вже не одне століття. Тоді перше “покорєніє Кавказа”, яке проводили царські кати й військові злочинці Єрмолов і Паскевіч (“покорялі” воюючи, знову ж, не проти людей, ні, — проти “нєхрістєй–басурманов”) розтягнулося десь на півстоліття, аж по 1859. Закінчившись придушенням так званого у них “восстанія Шаміля”.
Як пише нам російський же історик:
Царське командування посилає численні експедиції для руйнування чеченських аулів та знищення їх мешканців. Жорстокості, якими супроводжуються ці експедиції, здаються неправдоподібними, однак, свідоцтвам самих учасників експедиції доводиться вірити.