Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Московська більшовичня ризикнула проводити свою “коллєктівізацію” лише тоді, коли збройний опір ОУН–УПА вже дещо виснажився та послабнув. Але, самі люди добре знали, що “коллєктівізація” несе їм працю за так, загальне зубожіння та голодомори. А комуністи, зі свого боку, теж це добре знали та прагнули цим тримати селянство у карбах постійною погрозою голоду. Пам’ятаєте, що з цього приводу учив їх божевільний садист В. Лєнін — “нашє срєдство — хлєбная карточка…” “Срєдство” — примусити задарма працювати.
Отже, простежимо хроніку та динаміку проведення «коллєктівізаціі» в селі Мужиловичі, Яворівського району Львівськоі області, на початку 1950. Селяни якого однодухо об’єдналися на тому, що ніяк не бажали об’єднуватися в “колхоз”.
Тоді, 3.01.1950, до їх села заявилися біля 200 озброєних окупантів та намагалися багнетами зігнати селян на загальні збори. До них додався 5.01.1950 якийсь “прєдставітєль” зі самого Києва, що рясно наливав їм про оте «свєтлоє будущєє», але не мав успіху. Та відбуваючи, наказав війську, що зайняло село, — вдатися до випробуваних методів.
Тоді 7.01.1950 окупанти вивезли 14 селянських родин до Сибіру, а селянина В. Бубися побили до непритомності, зломавши ребро. Тільки за те, що відмовився подавати заяву щодо вступу в “колхоз”: “на прімєрє одного — научіть всєх!”
Тяжкими були три дні — 12–14.01.1950, коли, як доповідає листівка ОУН:
… зігнали людей до одного приміщення, розбираючи донага, по кільканадцять виводили на двір та клали на сніг, придержуючи зверху ногами. Подержавши так деякий час, виводили до теплої кімнати, де били їх і виводили інших.
До цих же днів відносяться тяжкі побиття тих, хто відмовлявся подавати вступні заяви до “колхоза”. Били не жаліючи, за російським звичаєм — усі одного, до крові, до втрати притомності; ламали, часом, руки й ребра.
У міжчасі прибули підкріплення, бо 200, хоч і озброєних по зуби бандитів, — все було мало. Військовий “гарнізон” мирного села Мужиловичі збільшено вже десь до 700 бандитів. Бо, як повідомляє листівка:
В днях 17, 18, 22, 30 січня коло 700 більшовиків, озброєні в автомати, кулемети і протитанкову зброю, перевели чотири стислі облави, підчас яких розбивали речі, стодоли, кіпці з бараболею та в неймовірний спосіб знущалися над селянами. В час облави дівчина Дусик Софія, літ 27, яка скривалася перед більшовиками, щоб не попасти живою, скочила в криницю.
Потім, 5.03.1950 до Сибіру було відправлено ще 40 українських родин, у повному складі. Хоча… внаслідок всієї цієї совєцько–бандитської колотнечі вдалося, поки, вибити з людей всього кілька заяв.
Однак, попри це, районна ґазетка зайд — “Вільне життя” (помилуйтеся на саму назву — це оте, з поламанням ребер та з покладанням голяка на сніг!) орґан “Яворовского райкома КП(б)У”, ще 5.02 надрукувала статтю «Село Мужиловичі стало селом суцільної колективізації», роботи якогось там Буквіна.
Тут теж варто буде надати слова представникові другої сторони, прибічникові “свєтлого будущєго”:
На допомогу біднякам і середнякам прийшов сільський актив, прийшли комуністи й комсомольці з району, які розгорнули в селі роз’яснювальну роботу, довели до свідомості хліборобів, що єдино вірний шлях селянина — це колгоспний шлях… Селяни масою приходили з заявами.
А тепер, коли всі крапки над «і» виставлені, розважимо дещо юридичний бік справи: на підставі яких законів діяли “комуністи і комсомольці”, підтримувані 700 озброєними по зуби вояками (“автомати, кулемети і протитанкова зброя”)? Задамося питанням: а, чи існував у цій державі якийсь закон, що зобов‘язував би селянина вступати до “колхоза”? — Та передбачав би за відмову від цього відповідні покарання? У вигляді, скажімо, — побиття до непритомності (з поламанням ребра)? — або депортації до Сибіру?
Підозрюю, що «господа товаріщі» мені такого закону — не покажуть. З самої простої причини, що такого закону ніколи не було і немає. А тоді й виходить, що усі ці “разъяснєнія”, як побиття до непритомності або вигнання голими на мороз (де “придержують ногами”), чи адміністративні заслання, — є кримінальним свавіллям, яке підлягає відповідному суворому покаранню; згідно законів же країни.
Напрошується порівняння. Червоний тоталітаризм не одного разу хизувався тим, що врятував світ від гітлерізму. Добре, приймемо виклик. Придивимося — хто був хто? Коли у Третьому райху відправляли до концтабору антифашиста або звичайного жида, то це — вибачайте, робилося за законом. В першому випадку — за законом про охорону держави, у другому за расовими законами. Які достеменно й виконувалися. Та й судили в Нюрнберзі юстицію Німечини, — не за якісь беззаконня, в жодному разі. Судили — за нелюдські закони.