Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
У ХХ ст., як ми добре знаємо, справедливість (як вона взагалі бувала) повзала черепашим ходом, та тільки 1980 у Римі був проведений синод Української Католицької Церкви, в якому взяли участь 15 уніатських єпископів світу, з США, Канади, Німеччини тощо. Він, нарешті, й викрив офіційно нелеґітимність собору 1946, постановивши, що такого просто «ніколи не було». Тобто – підкресливши цим його повну тодішню неправомірність. Чи не можна було цього зробити тоді ж, як не у 1947, то хоча би у 1953? Але, що ж краще запізно, ніж взагалі – ніколи…
Втім і це, як же запізніле рішення викликало чергову судому пропаґандистського сказу в Москві. Йдеться про збірку (наклад 200 000 прим.) «Арґументы», Москва, ИПЛ, 1981, де саме про це й собі писнуло таке щось як К. Є. Дмітрук (“Бесперспективная ставка” с.78 -95). Усі замахи на Львівський собор 1946 рішуче спростовуються, бо (зберігаємо рідну мову автора):
В то же время Львовский собор 1946 г. – последний собор греко–католической церкви, который проходил под председательством известного противника униатства, претопресвитера Гавриила Костельника, по–злодейски убитого через два года бандеровцами, как хорошо знают и сами авторы цитированного заявления и их нынешние хозяева, носил широкий представительный характер. В его заседаниях принимали участие экзарх Украины митрополит Киевский и Галицкий Иоанн, епископ Львовский и Тернопольский Макарий, епископ Закарпатский Нестор, другие епископы православной церкви, 216 греко–католических священников, среди которых почти все деканы, и 19 мирян.