Дрозофіла над томом Канта [Роман]

Усвідомлення того, що ми прощаємося й розлучаємося, викликало в мене паніку нервового приступу чи відчайдушного ридання. Добре, що невідома, а проте розумна сила потягнула до маршрутки № 420 і я, мало тямлячи що зі мною коїться, оговтався тільки біля Печерського мосту, усвідомивши, що їду до Юри. Це трохи заспокоїло і я менше думав про твоє повернення у власну сім’ю, у ненависні обійми програміста.

Пригадую, Юра відчинив сонним, але не здивувався й не бурчав, хоча о такій порі міг би мене за непроханий візит вилаяти. Мовчки провів на кухню, мовчки посадив за стіл, із холодильника дістав пляшку горілки, яку, мабуть, якийсь негідник виготовив у себе вдома з технічного спирту, а Юра, будучи справжнім митцем — значить мало орієнтуючись у житейських речах, навіть коли це стосується купування пляшки чи шкарпеток, — завжди бере пляшку в одному місці; що не кажи, а звички людини сильніші від усіляких непотрібних розумувань.

Вже через годину я майже не в’язав лика, а ще через півгодини я, здається, гірко ридав — у мене була жахлива істерика, Юра зі своїми біблійними очима мене всіляко заспокоював, сумно киваючи головою, що життя — це лажа, старушик. Якби тоді не приїхав до Юри — наклав би на себе руки. Принаймні, мені так зараз здається. Чи тоді думав про це? Думки, особливо емоційні мотивації, — це, як японські авіанальоти на американські кораблі у другій світовій: жорстокі й несподівані, — з’являються, коли на них не чекаєш, зникають, коли вже надто пізно. Людям завжди здається, що в поганому душевному стані вони перебувають на межі невідомої психологічної розрядки, за якою моторошна безмовність; не всі зможуть її пережити чи подолати. Насправді все значно простіше, адже для того, щоб визначити якість свого самопочуття, треба його порівняти з іншим. Делакруа з цього приводу гарно сказав — єдина лінія ніколи не має значення, необхідна інша, яка б надала їй виразності.