Дрозофіла над томом Канта [Роман]

Яким буде день завтрашній, післязавтрашній, що буде через рік чи два. Я взагалі — нічого не знаю, бо мене лякає майбутнє і я перестав покладати на нього надії.

Постійно переживати теперішнє як драму, щодня бачити його в різноманітних гримасах нудьги, суму, болю чи миттєвої радості — втомлює. Мені подобаються думки про самогубство, хоча я прекрасно усвідомлюю, що ніколи на це не зважуся. Мені подобаються такі думки, бо лише в них я віднаходжу виправдання своїй неприкаяності, меланхолії, приреченості жити таким чином, а не по-іншому. Один дуже суворий до світу й до себе румун стверджував, що цю чашу треба спити до дна. Я це розумію, але не уявляю, наскільки довго це триватиме. Якщо людину постійно називати «свинею», то рано чи пізно вона захрюкає. Самонавіювання — той зашморг, яким людина виправдовує свою віру в долю, свою слабкість перед нею. Це страх із присмаком фаталізму, який приймає всі можливі удари та поневіряння життя, приймає покірно, як мавпи гіпноз удава. Інколи я думаю, що це «світський» різновид, щоправда жалюгідний і нікчемний, християнського страстотерпіння, велич якого продемонстрували рівноапостольні князі Борис і Гліб, коли добровільно прийняли смерть від убійників, аби не чинити зла.

Для мене ж — це можливість узагалі більше не бути, ніби перебування у світі — це такий собі невдалий проект, альтернативою якому міг би бути проект інший, скажімо можна було бути карасем і жити в одному з диких озер. Фактично, я йду на усвідомлене самогубство, але не шляхом накладання на себе рук — перерізані вени у теплій ванній, зашморг на шию, стрибок під вагон метро чи падіння з Пішохідного мосту в Дніпро (ці думки для мене огидні), а через пасивний, як би сказали любителі спорту чи фізкультури, спосіб життя: жодних лікарів, жодної ранкової гімнастики чи пробіжок ранковим лісом, жодного раціону в харчуванні, жодного надмірного стеження й служіння своєму нікчемному тілу.

Зрозуміло, що такі думки гріховні, бо вони передбачають нарікання на своє народження, життя, країну, на власне соціальне чи суспільне становище й батьків, які тебе народили. Інколи я думаю, що таким людям слід було заборонити продовжувати людський рід. Укотре переконуюся у правдивості спостереження Канта, що перед тим, як зважитися на зачаття дитини, батькам необхідно зрозуміти всю вагу відповідальності, інакше вони без волі новонародженого пустять його у світ, у якому нова людина стане приреченою на гіркоту страждань. До теми ще можу згадати греків: режим aphrodisia[3]та зачаття ця тема цілком традиційна та заснована на уявленні про те що euteknia[4] може з’явитися лише за дотримання певних застережливих засобів той хто зачатий у блуді буде нести на собі його знак і не лише тому що діти схожі на батьків але ще тому що їм передаються властивості акту завдяки якому вони з’явилися на світ достатньо згадати хоча б рекомендації Аристотеля та Платона положення про те що статевий акт спрямований на продовження роду вимагає особливих турбот та ретельної підготовки із тим щоб досягнути загального стану тіла та духу сприятливого для вироблення або закріплення в індивіда якостей що повинні наситивши собою сіменну родину проявитися в зародку інакше кажучи йдеться про те що себе слід формувати як прообраз майбутньої дитини. Тільки з нормального може початися нормальне, а з ненормального — ненормальне. Ого, це можна було би записати до вершин силогізмів схоластики.