Хроніки Якуба Вендровича

атіни хати Якуба світилися чистою, як душа янгола, білизною - зрештою, вони ж були вперше побілені за останні сімдесят років. Мідні каструлі і сковорідки, дзеркально відполіровані попелом, піском і російською алмазною пастою, одна за одною висіли на стіні. Сонце загравало через вікна, між іншим, вимитими вперше з того часу, як їх вставили. Відбиваючись від вичищеної наждачним папером поверхні дерев'яного стола і посуду, сонячні промінчики грайливо танцювали на стелі. Діряву, погриже-ну мишами підлогу прикривав куплений в комісійному магазині килим. А лампочка під стелею була вміло замаскована китайським абажуром. Ліжко Вендровича було накрите добре вичиненою коров'ячою шкірою, і так тепер було схоже на диван.

Сам Якуб, вимитий і поголений, сидів одягнений в новенький китайський спортивний костюм куплений нещодавно на базарі. Його вірна трофейна куртка Вафен СС відпочивала, добре схована на горищі. З того ж горища Вендрович відкопав конфісковані ним колись в палаці Полетилова срібний сервіз на шість осіб і вилки з ножами. Тепер, з ними стіл просто сіяв. Ще б пак! Екзорцист же полірував той сервіз зубною пастою цілу ніч. Паста, правду кажучи, була ще довоєнною, але, як виявилось, для чищення срібла - чудовий за-

сіб. Над комином приємно шкварчали шашлички, в бокалах червоніло справжнє французьке вино, куплене в українців.

- Смак просто неперевершений, - похвалила невістка.

Якуб у відповідь посміхнувся, виставляючи на показ ряд

бездоганно білосніжних зубів. Поправив окуляри в цінній оправі. Вставну щелепу, як і окуляри, він позичив у свого друга Семена.

- О, це досить старий рецепт, - Якуб старався говорити без помилок.

- Діду, а куди ти їдеш цього року на канікули? - запитав Мацюсь, внук Якуба.

Екзорцист подивився на нього із здивуванням.

- А що таке канікули? - перепитав той.

- Ну, це коли не потрібно йти до школи і можна поїхати на море або в гори...

Дідок серйозно задумався. Школа. А й справді, ходила тут недавно одна вредна баба з управління освіти. Навіть лякала, що, хто хоче навчитися читати і писати, то вона записує у вечірню школу для колишніх колгоспників. Якуб тоді ще встиг пожартувати над нею і написав їй з пам'яті половину алфавіту крейдою на столі. Та жінка була з не найкращим вихованням, висміяла його при друзях, а його артистичий почерк назвала каракулями. Ну і вимусила, щоб він полякав її своїм ручним удавом.

- Але я вже до школи не ходжу, - пояснив онукові. - Чесно кажучи, ніколи і не любив туди ходити... Врешті, школа в нас під час війни згоріла, - і дідок посміхнувся, згадуючи минуле.

- Ну добре, а коли ти ще ходив до школи, то куди їздив на канікули? - внук далі допитувався.

Екзорцист задумався. Школа. Добре її пам'ятаю: зелені лавки, дошка з указкою, прибиральниця з дзвінком, вчителі... навіть пригадав собі, як стояв біля дошки. Почухав потилицю.

- На канікулах, мабуть, працював на полі, - нарешті знайшов відповідь. - Або допомогав гнати самоггг... бім... біг.., тобто готувати варення. Виходить, що в мене ніколи і не було тих канікул.

- Як прикро, - сумно сказав Мацюсь, - тобі обов'язково треба кудись поїхати!

- А як це виглядає? - зацікавився дідок. - Куди треба їхати і що робити?

- Ну, наприклад, на кемпінг на море. Винаймаєш будиночок, а потім лежиш собі на пісочку і кісточки грієш. Або, якщо полюбляєш активний відпочинок, краще їхати в гори. Там відпочивають у базах на полонинах або просто в палатці.

-1 щодня свіжого песика на обід, - розмріявся Вендрович.

- Діду, ти трохи переплутав. Бази - то такі будиночки для туристів. Або якщо багатенький, то можна і в готелі переночувати. В готелях добре годують і люксовий алкоголь подають. А потім можна ходити по горах навколо і насолоджуватися надзвичайними краєвидами...

- Ага, - пробурмотів Якуб і почав накладати шашлики на тарілку.

Внук і невістка поїли і почали збиратися в дорогу. Екзор-цист випровадив їх на зупинку і посадив на рейсовий автобус. Повернувся сумний до свого лігвища.