Енциклопедія російської душі
- Автор: Ерофеев Виктор Владимирович
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-966-2151-33-6
- Переводчик: Василь Шкляр
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Енциклопедія російської душі». Краткое содержание книги:
Застілля — не російське слово, а переклад із грузинської, однак це не має значення, тому що російський стіл — напевно, найкращий стіл у світі. Є тиха принадність російського приготування їжі, є всі ці жінки, які, незважаючи на роботу, готують. Вони так весело метушаться й смачно готують.
Я поважаю дурні застілля, з неподобствами. Пам’ятаю, я двічі бився з Іосиліані. Люто били один одного по морді. Є що згадати.
Мені казав один знаменитий поляк:
— Знаєш, чим російські дівчата відрізняються від усіх інших?
— Знаю, — впевнено відповідав я, — вони трахаються 180 днів на рік.
— Невже так багато? — дивувався поляк.
— Хіба для них це багато? — дивувався я.
— Очевіще! 180 днів на рік вони дивляться тобі в очі й кажуть: ангел ти мій!
— Радянська влада закінчилася в 1927 році, — сказав мені старий маляр, який фарбував стіни у квартирі моїх батьків у 60-ті роки.
Я здивувався виваженості його слів і запам’ятав їх назавжди. Можливо, маляр був троцькістом, але не в цьому річ. Головне, що він був. Це була єдина історично продумана частина мови, яку я коли-небудь чув від російського робітника. Не пам’ятаю його обличчя, та, можливо, він і був тим робітничим класом, пролетаріатом, що закінчився в 27-му році.
У Росії методично перебили всіх кращих. Перебили кращу аристократію, кращих попів і ченців, кращих підприємців, кращих меншовиків, кращих більшовиків, кращу інтелігенцію, кращих військових, кращих селян.
Залишилися гірші. Найпокірніші, найбільш боягузливі, найбільш ніякі. І я — серед них. Теж — із гірших. Із покидьків. Ми засмічуємо землю. І зрозуміти, якими були оті кращі, уже неможливо. Та й не треба. Все одно з гірших не зліпиш кращих.
Коли ми все зовсім розбазарили й сіли в калошу, тоді з особливою силою стали пишатися собою.
Хто сказав, що друзі пізнаються в біді? Мабуть, хтось із невдах. У нас усі живуть у біді, і нічого: друзі не виють. Але якщо до тебе прийшов успіх, і не просто успіх, а реактивний вибух, друзі розбігаються в паніці в різні боки. А ті, хто не розбігся, кам’яніють і стають небезпечними. В такому разі краще мати справу з ворогами.
Росіянин огидно витривалий. «Витерпить усе» і — ніякої дороги собі не прокладе, поезія бреше, потураючи своїй мрії. Знову все витерпить, і знову ніякого просвітку. Замість світла — чорний день. Чорний день досі залишається російською нормою життя. Від чорного дня треба танцювати, як від печі. Чорний день стукає в мозку нескінченним нагадуванням про сіромашну правду. До чорного дня будь напоготові! Червоні дні календаря не перебили генетичну народну пам’ять про чорний день. Треба відкласти самого себе на чорний день. Інакше не зрозуміють.
Коли приходить чорний день, росіянин перемикає швидкості: європейський активізм — на азіатську споглядальність — і впадає в дрімоту духовності. Життя в землянці й чорні сухарі — це найнадійніший тил, який росіянин завжди залишає за собою.
Він упевнений, що право голосу має той, хто «знає життя». Інших він або зневажає, або не має за людей.
— Ти життя не знаєш! — класична російська фраза, яку батьки промовляють дітям, старші — молодшим, наставники — всім підряд.
Під «знанням життя» заховані перебування й виживання в екстремальній ситуації. На війні, у в’язниці, таборі, на лісоповалі, у лікарні на коридорі. З такого погляду письменником, що «знає життя», виявляється Солженіцин. Але таким же виявляється і Шаламов. Обоє «сьорбнули», тільки висновки зробили протилежні, у різні боки довіри й недовіри до людини. Виходить, навіть якщо «знаєш життя», можна жити зовсім по-різному.
«Знати життя» — це гидота, мерзенність, ахінея, бруд в обличчя, очікування підлої омани по всьому азимуту. Національна філософія кладеться в заставу на глуху самооборону, очікування раптового удару. Від такого «знання життя» у росіян народжується важка підозрілість, настороженість, тугодумство, недоброзичливість, про яку Пушкін писав як про національну недугу. Соціальна патологія оголошена компасом, за яким треба орієнтуватися.
«Життя не знаєш» — означає духовно проштрафився, не відбувся як особистість, даремно провештався на цій землі. Ось, здавалося б, російська філософія існування. Якщо дійшов до прикордонної ситуації, то осяг сенс життя.