Енциклопедія російської душі
- Автор: Ерофеев Виктор Владимирович
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-966-2151-33-6
- Переводчик: Василь Шкляр
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Енциклопедія російської душі». Краткое содержание книги:
Я дав Сірому грошей. Він став працювати сторожем у мене в гаражі. Він почав розбазарювати. Я подумав: потрібно його кинути. Я здав Сірого бійцям. Раптом усі активізувалися. Сірий став виконробом. Телефонує. З телефоном практично не розлучається. Пішло життя.
— Не хочу повного пиздеця! — стрепенувся Сірий. — Хочу супердержаву. Переженемо знов Америку!
Найкраще в російському житті — гульня. Ми загуляли. Я дивлюся: а очі в нього блакитні-блакитні.
— О, о, радість моя, — сказав Сірий нашій спільній нареченій із зубами. — Чи бачиш, матінко, братик твій хворий, прийшов час йому помирати. Умерти треба йому, матінко, а він мені потрібний як важливий спонсор. Для обителі нашої, для сиріт. Отож і послух тобі: умри за братика.
Наречена закліпала очима від несподіванки, але швидко отямилася.
— Благословіть, панотче, — відповіла вона смиренно і ніби навіть спокійно.
Сірий після цього довго розмовляв з нею. Наречена мовчки все слухала. Раптом зніяковіла та й каже:
— Панотче! Я боюся смерті!
— Що нам з тобою боятися смерті? — посміхнувся Сірий. — Для нас із тобою буде лише вічна радість.
Попрощалася наречена, та тільки ступила за поріг, упала від дурості життя. Сірий послав бійців, наказав покласти її на труну, що стояла в сінях, окропив, напоїв святою водою. Наречена занедужала й сказала:
— Тепер я більше не встану.
Її останні дні супроводжувалися видіннями.
Якщо говорити про російський загробний фантазм, то це палац із прозорого кришталю й золота. Зала заповнена лише молодими дівчатками. Сукні надзвичайної світлості. Блискучі віночки на головах. Входить наречена:
— У храмі я побачила величну Царицю невимовної краси, яка, прикликаючи мене рученькою, сказала: «Іди за мною й дивися, що я тобі покажу». Раптом бачу, що одна із дівоньок страшенно схожа на мене. Потім, за вказівкою Цариці, я стала розглядати інший бік зали й побачила на одній із дівчаток такої краси вінець, що я навіть позаздрила! І це все були наречені, які раніше за мене жили, колишні, і тепер ще живі, і майбутні.
— А ти викинула з холодильника гнилі овочі? — запитала мене Цариця.
— Викинула, — потупилась я.
— Навіщо брешеш? — підняла брови Цариця.
— Я не брешу.
— Брешеш, нечупара!
— Я викинула морквину й гнилий бурячок, а цибульку забула.
— Цибулька-дулька, — загомоніли дівоньки у віночках.
— Покажи мені свою фотографію, ту, де ти знялася за секунду до кончини, — мовила Цариця.
Я подивилася їй в очі.
— Мене ніхто не знімав на смертному одрі, — твердо сказала я.
Цариця навідліг ударила мене по щоках.
Я — як емансипований циган із золотими зубами, який пише про злодійкуватість своєї нації.
Російський розум не уявити. У нього немає довіри до себе. Хто б не намагався його означити, він залишається невразливим, до нього нічого не долітає.
Легко наїхати на росіян. Але, погоджуючись із Кюстіном, зазнаєш краху, коли опиняєшся у Франції й починаєш переживати почуття туги, нудоти, нудьги від спілкування з нацією, цінності якої виражає собою Кюстін як критик Росії.
Туга за батьківщиною набагато більшою мірою виявляється батьківщиною, ніж сама батьківщина.
Інші батьківщини можна поміняти одну на одну без особливої хворобливості. Чи не це є разючим свідченням значущості російської сутності? Мільйони російських емігрантів XX століття, які знемагали в Берліні й Парижі, не влаштувалися там, озлобилися — приклад могутності Росії.
Сірий випадково розбив вікно. Ірина Борисівна випадково не потрапила під скорочення. Батько Сірого випадково трахнув матір Сірого, але ж був практично зовсім п’яний, і навіть незрозуміло, як у нього це вийшло. Але ні мати, ні батько не здивувалися. Тільки відчули щось слизьке усередині, а потім нічого. Наталія випадково потрапила під електричку.
Росія — випадкова моя батьківщина.
Бідний мій народ! Задрочені люди! Ну якщо не я, то хто? Навіщо я це роблю? Заради виправлення моралі? В ім’я майбутнього? Чи, може, задихаючись злобою? А, може, я люблю вівісекцію? Звідки цей трупний запах?
Родичі. Коли Василіск довідався, що Василиса любить квіти гербери, а гербери в Москві тієї пори не продавалися, він пішов у Ботанічний сад до своєї колишньої однокласниці, і та на його прохання посіяла гербери на дослідній ділянці. Цілий рік ходив Василіск у гості до Василиси з жовтими, червоними, фіолетовими й електрично-зеленими герберами. Василиса ніяк не могла зрозуміти, звідки квіти. Нарешті вони одружилися, минуло п’ять років інцесту, у них народилися діти, і Василіск із доброю посмішкою розповів, як було діло.