Енциклопедія російської душі
- Автор: Ерофеев Виктор Владимирович
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-966-2151-33-6
- Переводчик: Василь Шкляр
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Енциклопедія російської душі». Краткое содержание книги:
Нас безліч разів попереджали про катастрофу, наводили докази. Ми тільки відмахувалися. Найрозумніших оголосили божевільними. Російська культура має дивну особливість: у неї коротка пам’ять. Знання не накопичуються. Вони зливаються, як помиї.
Російська думка — сліди на піску. Наговорять, накурять, згадають Тютчева, посміються, розкажуть анекдот, висварять владу, посперечаються, потанцюють, поцілуються, поб’ються й розійдуться по кістках, по могилах.
Прийде наступне покоління — і все знову «від яйця». Знов накурять, знову згадають Тютчева.
Думка Пушкіна, що в росіян є «байдужість до всякого обов’язку, справедливості й істини, це цинічне презирство до людської думки й гідності — презирство до всього, що не є необхідністю» (чернетка листа до Чаадаєва), досі звучить як уперше.
Ми нікуди не просунулися в наших міркуваннях, можливо, насамперед тому, що, як і раніше, впускаємо в себе цю отруту займенника «ми».
Ми убиваємо без ліку, але не тільки не каємося, але навіть не пам’ятаємо. Приклад з Катинню. Той-таки Пушкін як національний поет брав участь у брошурі «На взяття Варшави».
Зараз відбувається формування тієї дивної маси людей, що розселена на території Росії. Ці люди схожі в одному: вони не готові допомогти один одному. Але вони не готові допомогти й самим собі. Кажуть, росіяни щедрі. Але грузинська гостинність сильніша за російську. Кажуть, росіяни — безкорисливі. Але індуси ще більш безкорисливі. Росіян, швидше, поєднують погані якості: лінощі, заздрість, апатія, спустошеність.
Насрать. Не думати. Плисти у своєму човні.
Звичайно, якщо на початку 90-х Сірий торгував сигаретами, то Сірий — король.
А ви що про це знаєте?
Хто платив міліції за побілку стін?
Росіянин роздирається між самознищенням і волею до насильства. Пам’ятаю, як у нас удома великий радянський сановник ставав на коліна перед нашою домпрацівницею. Це його настільки збуджувало, що Павло Павлович перетворювався на яскраво-червону тварину.
Важко собі уявити народ, який більше схильний до мордування себе й інших. Росіянин любить зіпсувати життя іншому, засадити його у в’язницю або хоча б висотати нерви. У росіянина глибоко в душі заховане бажання вбивати. Росіянин завжди любив публічні страти. Завжди переживав і за ката, й за повішеного. Він був переполовинений. Це і є російський національний театр, а МХАТ — це тільки Чехов.
Немає нічого ріднішого від блатного трафарету: убити, пограбувати, пропити й у шинку поплакатися про душу, про любов. Сірий поважав блатну музику.
За радянських часів фарцовщики поважали американців і «бундес». Тепер минулося. Фактично «наші» нікого не поважають. Традиційно не поважають сусідів. Дружбу народів радянські комуністи насаджували демонстративно, силоміць і по-своєму мали рацію.
— Боже, навіщо ти створив Сірого?
— Для сміху.
Коли Сірий прокидався, я засинав. Із заспаною пикою він прокидався, а я засинав. Коли я прокидався, він уже спав. Ніяк не виходило поговорити. Він був з дитинства одутлий.
Сірий пішов у тайгу на цілий день. Він відкривав пивні пляшки великим пальцем.
— Сірий, це ти розбив вікно?
— Ну.
Сірий жив із якоюсь жінкою. У неї був син від першого шлюбу, але Сірий давно втопив його в Обі, щоб малий не заважав.
— Сірий, поїхали в Москву? — сказала наречена із зубами.
— Запросто, — сказав Сірий.
У Сірого була сестра — перукарка з Омська. Коли вони напивалися, він до неї чіплявся, рвав одяг, шукаючи промежину. Її звали Олею. Вона реготала. Її промежина — теж. Сірий ходив по дворі й ховав гроші в коров’ячі коржі, щоб ніхто не здогадався. А тітка Варя, їхня мати, залазячи на ялицю, кричала Сірому:
— Гітлера на тебе немає! Сталіна на тебе немає!
— Щоб ти здохла, стара, — огризався Сірий.
— Щоб ти сам швидше здох! — кричала з ялиці мати.
— Ну, як тут зранку не пити? — риторично запитувала себе сестра, й знову реготала промежиною.
Сірий відсидів за вбивство десять років, звільнився, поїхав у Москву на суботник. Сірий любив припікати повіям соски американськими сигаретами.
— Дівулі, — казав він повіям, — ви мені всю любов стоптали.
Із книжок Сірий найбільше поважав Єсеніна.