Via Combusta, або Випалений шлях
- Автор: Малина Маріанна
- Серия: Фіолетові діти #2
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Країна мрій
- ISBN: 978-617-538-001-7
- Жанр: Детективная фантастика
Электронная книга - «Via Combusta, або Випалений шлях». Краткое содержание книги:
Незважаючи на її чесні очі, у мене було стовідсоткове відчуття, що ніякого вибору в мене немає. Вітер уже здійнявся, щоб підхопити мене і понести далі, як перекотиполе до ще не відомої мені цілі. В одному я був більш менш певний — протистояти цьому вітру я поки що не здатен. Як не здатен протистояти таємничій небезпеці, що кульгала зовсім поряд.
Про всяк випадок, не сподіваючись на відповідь, я запитав:
— А чому ліпше?
— Потім розповім, якщо захочеш… — опустила очі Ангеліна. — То ти їдеш із нами?
І я поїхав, бо підозрював, що вона має рацію.
6
Квартира Ангеліни, в порівнянні з хоромами Верболазів, була маленькою, бо мала всього три кімнати. Зате в ній було затишно. Одразу по приїзді мені звільнили Світланчину світличку. Кімната була маленька, але ясна — з вікном, що виходило на схід. Крім ліжка, що притулилося до стінки, там стояв іще великий письмовий стіл, вузенький гардероб та старовинна книжкова шафа, яка була вщерть забита різноманітною літературою та Свєтчиними іграшками. Стіни були заклеєні старенькими бежевими шпалерами, а ще — розмальовані різними чудернацькими знаками. Потім я дізнався, що коли на Свєтку находило натхнення, вона мала звичку малювати на стінах усе, що їй спадало на думку. А на думку їй спадало багато чого, здебільшого — геть незрозумілого для нормальної людини. Коли її осявала нова ідея, вона теж діяла подібним чином — зливала інформацію на того, кому в цей час щастило перебувати поблизу.
Світлана жила за якимись своїми правилами у доволі химерному, власноруч сконструйованому світі. Вона обожнювала усілякі казки та міфи і там черпала свої маревні ідеї. Тож жила вона в щільному оточенні ельфів, гномів, ундин та схожої чортівні вітчизняного походження. Побачити домовика для неї було раз плюнути. А щодо привидів, то їх, судячи з її розповідей, розвелося в квартирі, як люду в метро у час пік. Ще вона стверджувала, що бачить майбутнє.
Першого ж дня, коли Свєтка шастала між кімнатами, переносячи речі, я запитав:
— Ти на мене не в образі? Що я зайняв твою кімнату?
Вона, знявши білого плюшевого медведика з книжкової полиці, тільки заперечливо хитнула головою і преспокійно відказала:
— Ні… Я знала, що так буде. Мені було видіння.
Я здивовано глипнув на неї і, склавши руки на грудях, не без сарказму запропонував:
— Якщо ти така провидиця, розкажи і мені що-небудь про моє майбутнє…
— Ну, якщо хочеш… — Свєтка, притисла медведика до себе і всілася на ліжко, схрестивши ноги. Заплющила очі й застигла майже так, як любив застигати мій учитель Дама.
Потім, вийшовши з задуми, закинула голову догори і, задивившись у стелю, повільно проказала:
Перед ним в імлі печальній
Гріб хитається криштальний,
У криштальній тій труні
Спить царівна в вічнім сні[23]…
А потім здригнулася, подивилася мені просто в очі й закінчила пошепки:
— Вона лежить там не жива… Наречена то твоя!
Я, вдивляючись у її прозоро-зелені очиська, теж здригнувся. Від її серйозного погляду мене аж пробрало морозом.
А потім я прийшов до тями:
— Що за дурню ти верзеш! Це ж казка… Пушкіна…
Світлана знизала плечима:
— Твоє діло… Можеш не вірити! Та я бачила…
Ангеліна до Світлани ставилася поблажливо. Тому ніяк не обривала її фантазій. Та й узагалі дозволяла їй забагато зайвого. Взяти хоча б фарбоване у червоне волосся і дикуватий зелений прикид!
Поблажливо вона ставилася і до ще одного члена дивакуватої сімейки. Це був рудий зухвалий кіт на ім’я Костянтин. Він мав хитру бандитську морду і гуляв, як належить котам, «сам по собі», примудряючись невідомо яким чином регулярно повертатися додому аж на п’ятий поверх. Часто-густо забіяка несподівано з’являвся з роздертим вухом, або ще з якоюсь бойовою відзнакою. Він по-хазяйському дряпав шпалери в передпокої і любив тайкома гуляти кухонним столом, залишаючи акуратні брудні сліди від лапок.
Свєтка стверджувала, що розмовляє з ним. А також, що кіт подорожує паралельними світами.
7
В Запоріжжі Ангеліна мене влаштувала в школу-інтернат, де працювала. Школа була за містом, тому до інтернату і додому ми їздили службовим підстаркуватим «уазиком», який розвозив співробітників. Майже всі вчителі жили у місті, як і ми. Свєтка теж чомусь відвідувала інтернат, а не навчалась у звичайній школі. Либонь, таку дивну дівчину, як вона, Ангеліні було краще тримати при собі.
23
О. С. Пушкін, «Казка про мертву царівну і сімох багатирів».