Замах на бродягу
- Автор: Сименон Жорж
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Замах на бродягу». Краткое содержание книги:
— Всі на Монмартрі, за кількасот метрів одне від одного… Це його ідея — і дуже вдала… Коли кабаре поряд, актори можуть швидко переходити з одного до другого, не марнуючи часу на переїзди… А це для нас велике заощадження… Можете собі уявити, як це зручно — «Лотос» розташований на вулиці Пігаль, «Блакитний поїзд» поряд, за два кроки, на вулиці Віктора Массе, а «Святий апостол» трохи нижче, на вулиці Нотр-Дам-де-Лоретт… Еміль довго вагався, перш ніж відкрити кабаре в іншому районі… А коли відкрив, то все одно особисто ним не займався і доручив це мені…
— Отже, ваша сестра подзвонила вам десь після п'ятої години?
— Так… Вона звикла прокидатися в цей час…
— І що ви зробили після розмови з нею?
— Я відразу подзвонив до «Лотоса», і мені відповіли, то його там востаннє бачили об одинадцятій годині вечора… Пізніше він був у «Блакитному поїзді», але касирка не пам'ятає, коли саме. А до «Святого апостола» я не зміг додзвонитися — там уже було зачинено…
— Як ви гадаєте, минулого вечора у вашого свояка не було ніяких побачень?
— Та ні… Це був дуже скромний врівноважений чоловік… Весь свій вільний час він проводив удома. Як правило, по обіді…
— Де він живе?
— На вулиці Віктора Массе…
— В тому будинку, де «Блакитний поїзд»?
— Ні, за три будинки від нього… Отже, після обіду він одразу ішов до «Лотоса», щоб простежити за готуваннями до вечора. Це в нього найбільше кабаре, і він порядкував там особисто… Потім навідувався до «Святого апостола» на якихось десять-п'ятнадцять хвилин, далі — до «Блакитного поїзда»… І так за вечір встигав заглянути кілька разів… У нього було хазяйське око… Він устигав за всім доглянути…
— Він ходив у смокінгу?
— Ні, на ньому був звичайний темно-синій костюм, куплений у крамниці… Він недуже дбав про свою зовнішність…
— Чому говорите про нього в минулому часі?
— Бо з ним неодмінно щось скоїлось…
За сусідніми столами люди вже починали обідати, і Мегре мимоволі кинув кілька скісних поглядів на їхні тарілки та графини з вином, його склянка вже спорожніла, але замовити другу поки що було якось совісно.
— А що ви зробили далі?
— Я пішов спати, попросивши сестру подзвонити мені знову, якщо він до ранку не з'явиться…
— І вона вам подзвонила?
— Коло восьмої години…
— Де ви проживаєте?
— На вулиці Понтьє.
— Ви одружені?
— Так… Моя дружина теж італійка… Цілий ранок я обдзвонював службовців… Я хотів дізнатися, де і хто саме бачив його останнім… Це не так легко… Звечора всі кабаре переповнені, і в кожного до біса роботи… До того ж Еміль був не дуже примітний… невисокий, худий. Іноді він цілими годинами стояв на порозі поряд з кликуном, і відвідувачі навіть не здогадувалися, що це хазяїн.
Люка ствердно кивав головою.
— Схоже на те, що після половини на дванадцяту його ніхто не бачив…
— А хто бачив його останнім?
— Я не встиг іще всіх розпитати… У деяких офіціантів, барменів та музикантів немає телефонів… Що ж до танцюристок, то я навіть не знаю, де більшість із них живе… По-справжньому я зможу поговорити з ними лише наступної ночі, коли всі будуть на місці… Поки що виходить, ніби останній, з ким розмовляв мій свояк, був кликун «Лотоса» Луї Бубе… Такий невеличкий на зріст, не більший за жокея… На Монмартрі його прозивають Мікі… Отже, десь між одинадцятою та пів на дванадцяту вечора Еміль вийшов із «Лотоса» і кілька хвилин стояв на бруківці перед кабаре… Мікі в цей час бігав поряд, відкриваючи дверці машин, коли хто приїздив…
— Вони розмовляли?
— Еміль був не дуже балакучий… Він нібито кілька разів поглядав на годинник, а потім подався вниз вулицею… Мікі здалося, що він пішов до «Святого апостола»…
— У вашого свояка була машина?
— Колись була, але після катастрофи…
— Якої катастрофи?
— Це сталося сім років тому… Він тоді ще жив у Гаврі. В нього було невеличке кабаре «Монако»… Якось він поїхав з дружиною до Руана…
— Він уже був одружений з вашою сестрою?
— Я маю на увазі його першу дружину, Марі Піруе, француженку з-під Гавра… Вона ось-ось мала родити… Саме тому вони й поїхали до Руана, щоб її оглянув лікар… Тоді йшов дощ, і на одному з поворотів їх занесло… Здається, машина вдарилась об дерево. Його дружина померла на місці…
— А як же він?..
— Він одбувся пораненням… У нього й досі шрам на щоці… На Монмартрі гадають, що це слід від удару ножем…
— Він любив свою жінку?
— Дуже… Вони були знайомі з дитинства…
— Він народився в Гаврі?