12 польських есеїв
- Автор: Милош Чеслав, Ват Александер
- Год: 2001
- Язык: украинский
- Год: Критика
- ISBN: 966-7679-19-5
- Переводчик: Роксана Харчук
- Жанр: Критика
Электронная книга - «12 польських есеїв». Краткое содержание книги:
Не було б цього своєрідного розуміння прометеїзму – не було б революційної «Декларації прав людини та громадянина». Залишається фактом, що і над нею нависла тінь гільйотини – терористичного витвору тієї ж таки революції. Проте, не має рації той, хто говорить тільки про гільйотину, а затвердження прав людини й громадянина приписує якимось майже невідомим силам, що беруть початок поза революцією. Франсуа Фюре стверджує, що саме тому не можна говорити, як це увійшло з певного часу в моду про «тоталітаризм» Великої Французької революції, просто прирівнюючи її до тоталітарних систем XX століття: адже ця революція «послідовно ґрунтується на правовому індивідуалізмі. Революціонери одночасно здійснюють терор і редагують цивільний кодекс». Цю парадоксальну двозначність слід увесь час пам’ятати. Незважаючи на це, серед стереотипів, поширених і поширюваних насамперед останнім часом, панує стереотип, згідно з яким від «прометеїзму» французької революції до «злочину» веде прямісінька дорога.
Романтики розвивали образ Прометея як вічного бунтівника проти тиранів. Байрон прославляв бунт проти богів титана, «злочином якого була доброта». Шеллі свідомо поривав з Есхілловою традицією: «у мене викликає огиду це закінчення, коли захисник людства примирюється з його гнобителем». Соціальні романтичні утопії не могли обійтися без Прометея. Він був виразником ідей поступу, наприклад, у візії Кіне – візії поступу людства до свободи і щастя. «Людина є своїм власним Прометеєм», – стверджував Мішле, подаючи Прометея як першого демократа у Книзі Людства. За транспозицію образу Прометея вважають головних героїв таких славнозвісних романів Віктора Гюґо як «Знедолені» та «Трудівники моря». Часто спостерігалися також і прометеївські стилізації образу Христа – це було повернення до давньої традиції потрактування титана як префігурації Спасителя, що страждає за людство. Р. Трусон підкреслював, що романтиків у Прометеєві приваблювало те, що він не замикався на егоцентричному бунті, а був «філантропом», котрий знанням і серцем будує новий світ. Усі ці тлумачення Прометеївської теми перейшли до європейського соціалізму і стали його своєрідною світською релігією. Немає нічого дивного, що іноді Прометея вважали кимось на кшталт «соціалістичного Христа».
Такий прометеїзм спостерігаємо у Маркса, котрий знав Ґетевого «Прометея» напам’ять і вважав цей твір за один із найближчих собі. Маркс назвав Прометея «найбільшим святим і мучеником у філософському календарі». Власну філософію він окреслював словами титана із Есхілової трагедії: «Зізнання Прометея “скажу одверто: всіх богів ненавиджу” – є символом віри цієї філософії, її гаслом, спрямованим проти всіх богів, небесних і земних, які не визнають за найвище божество самопізнання людини. А окрім неї немає інших богів».
Це були інтерпретації прометеївського міфу в дусі Ґете, Фоєрбаха та романтиків, на той час досить популярні, оскільки Маркс більше за інших підкреслював само-усвідомлене пізнання як неодмінний атрибут людини-творця, «людини як боголюдини».
Проте Марксові тлумачення дочекалися вкрай критичної, і навіть – не завагаюся сказати – наклепницької інтерпретації з боку Еріка Фьоґліпа у його праці, написаній 1959 року. Називаючи Маркса спекулятивним гностиком (так само, зрештою, як Геґеля й Ніцше), Фьоґлін піддав осудові міркування, у яких Маркс намагався показати людину як істоту, що сама себе створила. Фьоґлін стверджував, що Маркс був інтелектуальним шахраєм, а головний мотив його фальсифікацій полягав у бунті проти Бога. Руйнування матеріальної дійсності як основна засада гнозису і створення «іншої дійсності» спиралися у Маркса на витлумачення символу Прометея, у якому проглядала «велика історія бунту». Уже в бунті гностиків часів Римської Імперії Прометей, Каїн, Єва й змій стають символами визволення людства від панування деспотичного світу богів. Революційне перевернення символу, детронізація богів і перемога Прометея – це, як стверджує Фьоґлін, справа гностиків. Насправді ж грецький міф не знав ні духовного бунту проти світобудови, ані ненависті до богів. За Есхілом, стверджує Фьоґлін, ненависть до богів – це безумство.
Але Маркс обходить мовчанням нездоровий характер бунту, переінакшуючи його смисл за Есхілом у протилежне. У цьому, власне, й полягала його найбільша нібито фальсифікація, що закінчилася націонал-соціалістичним шахрайством. Фьоґлін забув лишень додати, що подібну фальсифікацію вчинили і Ґете, й романтики, і що у поводженні з міфами це річ звичайна. Це можна назвати «фальсифікацією», можна – реіптерпретацією, із низок яких складається життя людства. Але тут, мабуть, не місце встрявати у суперечку про методологію, як і, на жаль, про факти, що їх оминув у своїх міркуваннях Фьоґлін.