Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України

2. У всіх випадках, коли органи державної влади у зв’язку зі здійсненням своїх повноважень чи в інший спосіб отримали інформацію, що становить комерційну таємницю, вони несуть обов’язок не розголошувати таку інформацію. Але це правило буде захищати права та інтереси власників комерційної таємниці лише за умови, що органи державної влади, які отримують від власників комерційну таємницю, документи статистичної, податкової або іншої звітності, будуть повідомлені про те, що відповідна інформація становить комерційну таємницю. Всіх посадових осіб органів державної влади, що здійснюють перевірки відповідних суб’єктів або виїмку документів, також доцільно було б попереджати під розпис про інформацію, яка визначена як комерційна таємниця.

3. У силу права на комерційну таємницю господарські суди мають задовольняти клопотання сторони про конфіденційний розгляд справи, якщо це суперечить вимогам щодо охорони комерційної таємниці, відповідно до ст. 44 ГПК [31]. Але Цивільний процесуальний кодекс [44] (ст. 10) і Кримінальний процесуальний кодекс [27] (ст. 20) не визнають необхідність охорони комерційної таємниці підставою закритого судового розгляду справ.

4. Частина 1 ст. 507 ЦК визначає види інформації, яка є комерційною таємницею, та яку органи державної влади зобов’язані охороняти від недобросовісного комерційного використання. Це положення поширюється на інформацію, створення якої потребує значних зусиль, якщо вона надана державному органу з метою отримання встановленого законом дозволу на діяльність, пов’язану з фармацевтичними, сільськогосподарськими» хімічними продуктами, продуктами, що містять хімічні сполуки. Виокремлення цих видів інформації в ч. 1 ст. 507 ЦК не можна тлумачити так, що ці види комерційної таємниці підлягають посиленому чи переважному захисту. У разі порушення державними органами вимог ч. 1 ст. 507 ЦК наступають такі ж наслідки, як і при порушенні вимог ч. 2 ст. 507 ЦК.