Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
8. Про підстави зобов’язань див. коментар до ст. 627 ЦК.
9. Закріплення в п. 6 ст. 3 ЦК принципів справедливості, добросовісності і розумності залишало деякі сумніви щодо можливості визнання недійсними тих умов договорів чи договорів в цілому, які не відповідають цим принципам. Включення принципів добросовісності, розумності і справедливості до ч. З ст. 509 ЦК як вимог до підстав зобов’язань дає змогу стверджувати, що такі підстави можуть оспорюватись з посиланням на названі принципи.
Стаття 510. Сторони у зобов’язанні
1. Сторонами у зобов’язанні є боржник і кредитор.
2. У зобов’язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб.
3. Якщо кожна із сторін у зобов’язанні має одночасно і права, і обов’язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов’язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
1. Відповідно до визначення зобов’язання, що наводиться у ст. 509 ЦК, його сторони іменуються боржником і кредитором. Боржник — це сторона, яка несе обов’язки. Кредитор — сторона, яка має права. Обов’язками боржника та правами кредитора повністю вичерпується зміст зобов’язання. Коли в Цивільному кодексі йдеться про прострочення кредитора (ст. 613 ЦК) або вину кредитора (ст. 616 ЦК), тобто управненої сторони, термін «кредитор» використовується суто умовно: йдеться про дії чи бездіяльність сторони зобов’язальних правовідносин, що унеможливили або утруднили виконання боржником зобов’язання. Оскільки термін «кредитор» у цих випадках застосовується до сторони, яка зобов’язана вчинити певні дії чи утриматися від певних дій (хоч би йшлося про прийняття виконання) зазначеним терміном позначається боржник у його класичному розумінні. Тим часом тенденція до ототожнення боржника і кредитора, що виявилась у правових конструкціях прострочення та вини кредитора, набуває поширення та визнання у найновішому законодавстві. Так, у частині першій ст. 3 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» [207] обтяження визначається, зокрема, як «... право боржника... на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних або юридичних осіб, з якими закон пов’язує виникнення прав і обов’язків щодо рухомого майна». У частині другій тієї ж статті зазначається на права і обов’язки, які встановлені законом та/або договором і які виникають відповідно до обтяження у обтяжувана і боржника. Це останнє формулювання за певних умов можна витлумачити так, що тут маються на увазі права обтяжувана та обов’язки боржника. Але у попередньому цитованому формулюванні, яке є частиною визначення поняття обтяження, прямо зазначається на «права боржника», що взагалі є нонсенсом. Це і обумовило неможливість витлумачення деяких положень цього Закону.
2. У зобов’язанні завжди тільки дві сторони, не менше і не більше. Зобов’язання не можуть бути трьох- чи багатосторонніми. Такими можуть бути тільки зобов’язальні правовідносини або цивільно-правові договори. У ст. 510 ЦК проблема трьох- чи багато сторонніх зобов’язальних правовідносин чи договорів не зачіпається. Тут йдеться про випадки, коли в зобов’язанні на стороні кредитора чи боржника виступає декілька осіб. Про способи розподілу прав між декількома особами, що виступають у зобов’язанні як єдиний кредитор, та обов’язків між декількома особами, що виступають як єдиний боржник, йдеться у ст. 540 ЦК.