Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
2. Майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визначила інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором.
1. Частина 1 ст. 506 ЦК визначає щодо комерційної таємниці той набір майнових прав інтелектуальної власності, який встановлюється стосовно більшості об’єктів інтелектуальної власності.
Суб’єкт права інтелектуальної власності вправі в будь-який спосіб, не порушуючи прав інших осіб, використовувати комерційну таємницю. Він може передати іншій особі для використання останньою цієї інформації в її діяльності, зберігаючи чи не зберігаючи при цьому права на використання комерційної інформації у власній діяльності.
2. Із ч. 2 ст. 506 ЦК слід зробити висновок про те, що право інтелектуальної власності на комерційну таємницю виникає за умови, що власник відповідної інформації визначив її як таку, що є комерційною таємницею. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, визначаються суб’єктом господарювання відповідно до закону (ч. 1 ст. 36 ГК). Але спеціальні положення щодо цього законами не встановлювались. За таких умов зазвичай таке визначення комерційної таємниці здійснюється наказом чи рішенням виконавчого органу юридичної особи. Але немає перешкод для того, щоб визначити статус інформації як комерційної таємниці в інший спосіб; шляхом письмового повідомлення осіб, яким така інформація відома чи може стати відомою, про те, що відповідна інформація є комерційною таємницею. Таке повідомлення може бути зроблено і усно. Важливо тільки, щоб у разі спору особа, що володіє комерційною таємницею, могла надати докази того, що відповідна особа була належне поінформована про те, що певні відомості складають комерційну таємницю.
Невизначеності з цього приводу можуть бути усунені, якщо види інформації, яка складає комерційну таємницю, будуть перелічені у відповідному наказі, а особи, що мають доступ до такої інформації, своїм підписом підтвердять факт ознайомлення з наказом.
3. Особа, що порушила право інтелектуальної власності на комерційну таємницю, несе відповідальність, яка встановлена законом або договором. Зазвичай така відповідальність полягає у відшкодуванні шкоди. Якщо доступ до комерційної таємниці особа отримала на підставі договору, можливе встановлення договором неустойки за порушення права інтелектуальної власності на комерційну таємницю.
4. Суб’єктами, що несуть відповідальність перед власником комерційної таємниці, можуть бути юридичні особи, фізичні особи (якщо за них відповідно до законодавства не несе відповідальність юридична особа), в тому числі працівники юридичної чи фізичної особи — власника комерційної таємниці. Але працівники несуть відповідальність перед роботодавцем за шкоду, заподіяну розголошенням комерційної таємниці відповідно до ст. 132 КЗпП [28] (якщо працівник припустився розголошення комерційної таємниці при виконанні трудових обов’язків) або відповідно до п. 7 ст. 134 КЗпП (якщо розголошення комерційної таємниці допущене не при виконанні трудових обов’язків, хоч би комерційна таємниця і стала відома працівникові при виконанні трудових обов’язків). Не виключається повна матеріальна відповідальність працівників за шкоду, заподіяну розголошенням комерційної таємниці, на підставі п. 3 ст. 134 КЗпП, якщо дії працівника кваліфікуються як злочин, передбачений ст. 323 КК [36] (розголошення комерційної таємниці, що завдало істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності).
Стаття 507. Охорона комерційної таємниці органами державної влади
1. Органи державної влади зобов’язані охороняти від недобросовісного комерційного використання інформацію, яка є комерційною таємницею та створення якої потребує значних зусиль і яка надана їм з метою отримання встановленого законом дозволу на діяльність, пов’язану з фармацевтичними, сільськогосподарськими, хімічними продуктами, що містять нові хімічні сполуки. Ця інформація охороняється органами державної влади також від розголошення, крім випадків, коли розголошення необхідне для забезпечення захисту населення або не вжито заходів щодо її охорони від недобросовісного комерційного використання.
2. Органи державної влади зобов’язані охороняти комерційну таємницю також в інших випадках, передбачених законом.
1. Стаття, що коментується, не може кваліфікуватись як така, що покладає на органи державної влади публічно-правовий обов’язок охороняти комерційну таємницю, хоч чинне законодавство і встановлює відповідальність за недобросовісну конкуренцію (неправомірне збирання, розголошення та використання відомостей, що є комерційною таємницею, є різновидом недобросовісної конкуренції) та покладає на Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення розгляд справ про недобросовісну конкуренцію (ч. 6 ст. 40 ГК [42]). Цивільний кодекс не поширюється на публічно- правові відносини. Не формулює ця стаття і цивільно-правового обов’язку органів державної влади охороняти комерційну таємницю осіб поза зв’язком з отриманням інформації, що становить комерційну таємницю, від власників такої інформації.