Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
3. Частина 3 ст. 510 ЦК виходить із розуміння зобов’язання як зобов’язальних правовідносин між двома сторонами. У зобов’язальних правовідносинах кожна із сторін правовідносин дійсно є боржником у зобов’язанні, яке вона має виконати на користь іншої особи, і кредитором у зобов’язанні, яке інша сторона має виконати на користь першої. Але суперечить визначенню зобов’язання, що наводиться у ст. 509 ЦК, положення про те, що в одному і тому ж зобов’язанні один і той же суб’єкт одночасно є і боржником, оскільки він несе обов’язки, і кредитором, оскільки він наділений правами.
У зв’язку з наявністю суперечності між ст. 509 та ст. 510 ЦК у розумінні категорії зобов’язання при тлумаченні положень Цивільного кодексу, в яких вживається термін «зобов’язання», переважно цей термін слід розуміти так, як він визначається у спеціальній ст. 509 ЦК. Але не виключається, що у контексті того чи іншого положення Цивільного кодексу або нормативно-правового акта під зобов’язанням розуміються правовідносини, що включають два або більше зобов’язань, як вони визначаються у ст. 509 ЦК.
Стаття 511. Третя особа у зобов’язанні
1. Зобов’язання не створює обов’язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов’язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
1. Правовідносини — це центральна категорія правознавства. їй відповідає центральна правова конструкція, зміст якої складає взаємний зв’язок прав та обов’язків осіб. Говорити про право особи за відсутності обов’язку іншої особи, що кореспондує цьому праву, означає те ж саме, що і вести розмову про їжу за відсутності останньої і перспектив її здобути. У сфері зобов’язального права центральною категорією є зобов’язання як різновид правовідносин. Зміст зобов’язання складають права однієї його сторони (кредитора) і обов’язки іншої сторони (боржника), що кореспондують праву кредитора. Цей класичний зразок зв’язку прав та обов’язків використовує і вітчизняний законодавець. Разом з тим законодавець не повинен слідувати класиці юриспруденції безумовно. Мета держави — доцільно організувати майнові відносини, суперечності в системі суспільних відносин можуть бути приводом для того, щоб законодавець спеціальним законом виникнення зобов’язання визнав юридичним фактом, що породжує обов’язки третіх осіб. Але значне поширення такої правової конструкції не відповідало б звичайним умовам цивільного обороту. Тому встановлюється загальне правило, відповідно до якого зобов’язання не створює обов’язку для третьої особи. Тобто третя особа в силу зобов’язання не може прийняти на себе будь-яку частку обов’язків боржника перед кредитором в межах цього зобов’язання. Зобов’язання, як правило, не може бути і юридичним фактом, що утворює інше зобов’язання за участі третьої особи як боржника.
2. Третьою може бути особа, що не є в зобов’язанні ні кредитором, ні боржником, але здійснює дії, що впливають на зміст зобов’язання (змінюють або припиняють зобов’язання). Зокрема, особа, на яку покладено виконання зобов’язання (ст. 528 ЦК), здійснює дії на його виконання не в силу зобов’язання перед кредитором, на адресу якого здійснюється виконання, а в силу іншого зобов’язання (інших правовідносин). Виконуючи це зобов’язання, третя особа не отримує в ньому навіть права вимагати прийняття виконання.
2. Що стосується прав, то можливість їх набуття третіми особами в зв’язку з виникненням зобов’язання між двома суб’єктами прямо передбачається ст. 511 ЦК. Права, що виникають у третіх осіб у зв’язку з зобов’язанням між кредитором та боржником, можуть входити до змісту цього ж зобов’язання (бути частиною прав кредитора у цьому зобов’язанні). Таке явище має місце, коли укладається договір на користь третьої особи (див. про це коментар до ст. 636 ЦК). Правда, при укладенні договору на користь третьої особи участь у зобов’язанні сторони, що уклала договір на користь третьої особи, може взагалі виключатись.
3. В інших випадках зобов’язання породжує права третіх осіб, які (права) входять до змісту іншого зобов’язання. Зокрема, в силу ст. 448 ЦК автор за певних умов має право на одержання грошової суми в розмірі п’яти відсотків від суми (ціни) продажу оригіналу художнього твору чи оригіналу рукопису літературного твору, наступного за відчуженням оригіналу, здійсненого автором. Тут із зобов’язання купівлі-продажу виникає право третьої особи (автора) на отримання частки ціни продажу. її отримання здійснюється в межах зобов’язання, що виникає між продавцем та автором на підставі зобов’язання купівлі-продажу як юридичного факту.