Після війни. Історія Європи від 1945 року

Незважаючи на те, що комуністи-перевертні всюди вступали в союзи зі справжніми націоналістами[549], крайній націоналізм виявився найпривабливішим і найбільш сталим у Росії. І це не дивно: за словами Володимира Жириновського, яскравого нового політика, який побудував свій виборчий імідж на безкомпромісній традиційній російській ксенофобії, «російський народ став найбільш приниженою нацією на планеті». Попри всі свої обмеження, Радянський Союз був світовою державою — територіальним і культурним велетнем, легітимним спадкоємцем і продовженням Імперської Росії. Старше покоління росіян, багато з яких поділяли обурення радянських військових щодо того, що НАТО поглинуло російський «близький Захід», а вони ніяк не змогли цьому зарадити, сприймало його розпад як глибоке приниження. Бажання повернути міжнародну «повагу» стало важливим рушієм пострадянської зовнішньої політики Москви. Воно пояснює як природу президентства Володимира Путіна, так і широку підтримку, на яку він спирався, незважаючи (і завдяки) його дедалі авторитарнішій внутрішній політиці.

З очевидних причин громадяни колишньої російської імперії в Центральній Європі були несхильні до подібної ностальгії. Але втрачений світ комунізму зберігав певну принадність навіть у Східній Німеччині, де із середини 1990-х років опитування фіксували поширене переконання, що, за винятком подорожей, електронних медіа та свободи вираження, життя до 1989 року було кращим. В інших країнах навіть старі комуністичні передачі користувалися певною любов’ю — у 2004 році найпопулярнішою програмою чеського телебачення були повтори «Майора Земана», детективного серіалу початку сімдесятих, сценарій якого був практично не чим іншим, як вправлянням у пропаганді щодо «нормалізації» після 1968 року.

Комуністична партія нахабно зберегла свою назву лише в Чеській Республіці (а також у Франції та країнах колишнього СРСР). Але в кожній посткомуністичній країні Центральної Європи приблизно кожен п’ятий виборець підтримував аналогічні «анти»партії: антиамериканські, антиЄС, антизахідні, ті, що виступали проти приватизації, або, що траплялося найчастіше, проти всього цього разом. Особливо на Балканах під «антиамериканізмом» чи «антиєвропеїзмом» зазвичай ховався антикапіталізм, а ці позиції були прикриттям для колишніх комуністів, які не могли відкрито ностальгувати за давніми часами, але все одно маніпулювали такими настроями у своїх завуальованих публічних зверненнях.