Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
До найбільш масштабних злочинних заходів подібного роду, можна віднести, хіба, водневий вибух на полігоні в Тоцку, під Оренбургом влітку 1954. Там було побудоване ціле місто, нагнано цілі отари піддосвідної худоби; та — не лише, бо піддосвідна худоба була й потім. Про час вибуху попередили (яка ж безмежна “забота о чєловєкєі!”) місцевих комуністів, аби вони мали змогу поховатися на цей час у льохах. Що там було з безпартійними, історія — як завжди, — промовчує. Взагалі, вважається, що совєцькі ядерні випробування в атмосфері, — вартували в тисячі жертв з боку поблизьких місцевих людей. Але, це ті, що загинули на місці; про долю смертельно опромінених — даних не маємо: “государствєнная тайна”.
Так от, на відміну від інших, вибух у Тоцку був характерний тим, що через іще не остигле місце термоядерного вибуху були прогнані — в чому були, — кілька десятків тисяч совєцьких солдатів. Піддосвідні кролі? — далебі, їх потім ніхто навіть медично не оглядав. Прогнали за так, ні для чого.
Аби тільки показати кремлівським хрякам, що совєцькому солдатові — й атомове море по коліна.
Як усе це відбувалося, краще описати словами людини, що там побувала, свідка, який був у совєцьокму атомовому пеклі. Та, був не в укриттях, як оте одвічно боягузливе, настрахане безкарністю власних злочинів московське ніщо, а — саме там, де все й відбувалося. Звернімося по це до спогадів полковника запасу Юрія Лисенка (журн. Україна, № 5, 1993).
Він, на початку, не забуваі повідомити нас про те, що на атомове опромінення були перекинуті частини, ясна річ — з України. Бо, у ХХ ст. російський геноцид був спрямований, насамперед, — проти українського народу.
Другий гвардійський інженерно–саперний полк їхав від Броварів, що під Київом, до невеличкого райцентру Тоцького днів із десять. Особливо не поспішали, хоча поїздові й давали “зелену вулицю”. Разом із цим підрозділом на південний Урал було перекинуто ще кілька частин із Київського та Львівського військових округів. Сам атомовий геноцид відбувався в наступний, як же відвертий спосіб:
Бомба вибухнула на висоті 350 метрів. Раптом під ногами схитнулась земля. Неймовірно потужний гуркіт оглушив усіх. По тому пролунав гучний тріск, ніби розірвали багатокілометрове міцне полотно: прокотилась вибухова хвиля. Бійці почули команду: “До бою!” Всі вискочили з окопів та укрить. Перед ними — величезна, на півнеба хмара. Знизу її підпирав стовп багряного полум’я. Хмара піднімалася дедалі вище, насуваючись на позиції.
За командою танки, вантажівки, колони піхотинців рушили через епіцентр атомового вибуху на позиції уявного супротивника. Неподалік догоряв ліс. Там, де вибухнула атомова бомба, все було випалене дощенту. Чорну ж землю ніби виорали. Проїжджали й проходили повз вдавлені в землю, розжарені танки, шматки розтрощеного ударною хвилею літака. То тут, то там височіли якість чорні пагорби. Що під ними було поховане, знає тільки Бог.
Солдатських життів не шкодували — маневрували “до побєдного конца” і далі:
Ті навчання тривали аж до вечора. Через епіцентр ішли й ішли піхотинці. Деяким підрозділам довелося повертатись на вихідні позиції через самий смертоносний епіцентр. Це було, в більшості, покоління початку тридцятих, могли би жити й жити, але більшість їх із холодною кров’ю убила Москва.
За підрахунками, з усіх атомних солдатів, тих, що ходили в атаку під Тоцком, живих лишилося відсотків п’ятнадцять–двадцять. А на маневри звідусіль прибуло понад сорок тисяч чоловік.
Так проходили атомові випробування під Тоцком 14.09.1954. Сорок років потім на полігон було запрошено американців для якихось там сумісних навчань. Цікаво, чи попередили їх про те, що місцевість заражена радіонуклідами? Росіяни — добре, “жівая сіла”, — для влади — людське бидло, — все винесут., а от як же американці? — цих слід би й попередити, бо ще образитись можуть… Та, грошей на прожиття не дадуть.
Відповідальність за цей “досвід” (мається на увазі — пряму та безпосередню) несуть: Л. Берія, Г. Жуков та І. Курчатов. Хоча першого на той час уже придушили “сообщнікі“; аби остаточно поховати кінці у воду зі смертю І. Сталіна.
Обидва ж останні, що й готували, мабуть, все це неподобство, чи то випробування, чи то маневри, — спостерігають за всім із надійного укриття, в повній безпеці. Що ж тут сказати? — з маршала Г. К. Жукова годі й питати: що там воно тямить, що знає про атоми? Але, І. В. Курчатов, то інша справа, до нього й вимоги інші. Адже, він є цілий академік (щоправда — совєцький, це теж, багацько чого знімає) та не може не розуміти, що роблять з людьми у нього на очах, — то як же він? — а, ви ж бачите: ніяк; значить — такий самий злочинець.