Легенда золотої кицьки
- Автор: Петухова Ксения
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 978-966-1515-76-4
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Легенда золотої кицьки». Краткое содержание книги:
Інтелектуальний детектив молодої авторки може стати непоганим сценарієм сучасного фільму, а читача змусити замислитися над вічними питаннями любові й зради, збагнути цінність кожної хвилини в світі, що постійно випробовує на міцність кожного з нас. Водночас, книга стане чудовим засобом розваги та відпочинку.
— А до чого ти все це розповідаєш? — нарешті Рита перебила Святу.
— Аби ти знала, куди ми їдемо. Сиди і слухай.
Рита не стала сперечатись, тому білявка продовжила:
— І от, став жити самітник чесно, примуси лагодив, дрова рубав та всіляко помагав місцевим селянам вирішувати їхні складні проблеми. Стали ходити чутки, що він мудрець, і люди приходили до нього здалеку, аби допоміг знайти їм власний шлях. Та Чортові не сподобалось, що його підопічний став робити добрі діла. І він перетворився на кішку, що у дощовий день прийшла на поріг старого і почала проситися у дім. Самітник впустив її і почав доглядати. Та Чорт весь час робив шкоду, дратував самітника і хотів, аби гой показав свою справжню сутність — злу та жорстоку. І одного разу не витримав дід — викинув кота геть із будинку. Чорт був злий, що не зміг змусити самітника убити кішку. Бо це показало 6 Янголу, що у людині може бути лише зло. Та після першої невдалої спроби Чорт не полишив свою задумку — він перетворився на прекрасну дівчину, що заплуталася у сітях самітника, коли той ловив рибу.
— І що?
— Самітник, як кожен нормальний дядько, пригрів дівчину, нагодував, а потім закохався у неї. Дуже вона була схожа на ту єдину дівчину, яка засіла чоловікові у розум і серце ще змолоду. Закортіло чоловікові любові. Просилася дівчина: «Пусти мене до матері, до батька», та наш герой не пускав. Не тримав, але й не пускав. Мучився самітник, не знав, як вдіяти і що робити. І коли вже не міг старий тримати свого малого в штанях — з’явився Янгол.
Рита посміхнулась, наче зовсім забула про те, у якій небезпеці знаходиться. Свята цьому лише зраділа — без істерики і сліз було спокійніше.
— І Янгол сказав самітнику: «Якщо обрав одну дорогу — іди нею і не звертай!» і перетворив всіх трьох на камінь. Дівчина стала горою Дівою, кішка — Кішкою, а старий — Монахом. До речі, тієї гори вже нема. Розвалилася.
Рита знов посміхнулася:
— Ну у тебе й казка вийшла. Жах. Ніякої моралі, ніякої логіки. Якщо чорт — це кішка, і дівчина — теж чорт, то чого ж із них вийшли дві окремі гори?
Свята теж посміхнулася:
— На все Божа воля. Але казка гарна. Вона пояснює, що людина не підвладна нікому. Вона сама обирає, ким бути і що робити. І нема у ній ані чистого добра, ані чистого зла. Є тільки шлях, яким вона іде по власній волі, і є відповідальність, яку вона несе за свої вчинки…
Рита знизала плечима.
Раптом гальма завищали, наче проїхалися по зграї істеричних жабенят. Свята аж здригнулася.
Спочатку нічого не було чутно. Потім Святі здалось, що до її вух долетів знайомий голос. Це міг бути лише хрипкий баритон пана Ларса.
Дівчина відчувала себе безпомічною, наче кошеня. До того ж, якби Свята була кошеням у подарунковій коробці, то звуки голосів щасливих дітей, які мали б стати її власниками, було б чутно так само глухо.
Раптом від дзвінкого вибуху, схожого на гучний спалах святкової петарди, у Святи заклало вуха. Через деякий час вибух повторився. А потім почулася ціла низка маленьких громовиць. Спочатку важко було зрозуміти, що спричинює ці звуки. Нарешті, дівчина здогадалася — це постріли.
— Лягай! — наказала вона Риті, і та шугнулася на підлогу.
Свята розпласталася поруч.
Тепер стало трошки страшно. Так страшно буває, коли вперше йдеш на небезпечний атракціон, на який раніше не міг попасти через малий вік чи зріст. Та це не був панічний жах. Єдине, що зараз могло зіпсувати все, — це випадкова куля. І Свята схрестила пальці на щастя, аби всі подібні загрози оминули її та Риту. І пана Ларса нехай теж минають.
Рита знову заплакала.
Постріли вщухли. Щойно Свята зрозуміла, що загроза зникла, вона стала на ноги і приклала вухо до стіни. На жаль, від цього краще чутно не стало.
Хтось підійшов до дверей фургону.
Серце шалено калатало у грудях. А що, як це не Ларс? Що, як…
— Джоне? — Свята ледь не впала на металеву підлогу від здивування.
Шибайголова, напевно, був злий на неї, як сам чорт. Він допомагав їй увесь час, а вона обвела його навколо пальця, змусила хвилюватись, нервувати, тікати від погоні… Святі було так соромно, що вона відвела погляд, аби тільки не зустрічатися очима із Джоном.
Поруч із шибайголовою з’явився Ларс. Його нога була вся у крові. У Святи аж серце стислося у грудях від тієї страшної картини.
— Ларсе! — дівчина не могла втримати сліз.