Полювання на чорного дика
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #4
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-439-0
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Полювання на чорного дика». Краткое содержание книги:
Щоб замирити мілітарні настрої Гітлера, лідери світових держав погоджуються у Мюнхені на ганебний компроміс. Герой роману, як і його славні прадіди, незважаючи на підступи совєцької агентури, продовжує боротися за свободу своєї бездержавної нації, шукаючи будь-яку можливість розхитати міць московського диявола.
А історія тим часом робить нове коло. І невивчені колись її уроки доведеться вивчати нам, сучасним українцям…
— Не дуже. Останнім часом, — повільно проказала Едіт.
— Ну от, бачиш? — мовив Алекс. — Я чув про твою родинну драму краєм вуха. То хто тебе захистить? Хто про тебе подбає? Дейч? Тюдор-Харт? Мова вже не про заробіток. Мова про твоє життя. З чоловіком у тебе не дуже, а якщо НКВС вирішить прибрати Дейча і він змушений буде переховуватися, тікати… як гадаєш, чи довго він проживе і чи буде для нього в пріоритеті твоє життя? Ти знаєш занадто багато, тому навряд чи тебе помилують… Тебе навіть, як Дейча, відкликати до Москви на Лубянку не будуть.
Едіт слухала Макміллана з широко відкритими очима.
— Хочеш, я розкажу тобі, як це зазвичай відбувається? — продовжував він. — Тебе у кращому разі застрелять на місці. У гіршому — викрадуть просто з твоєї фотомайстерні, доправлять до найближчої конспіративної квартири і катуватимуть у якомусь підвалі, допоки ти не надаси усі потрібні їм свідчення, що, наприклад, Дейч — подвійний агент. Британський, німецький, французький… значення не матиме. Ти усе підпишеш. А потім тебе знайдуть у канаві з простріленою головою.
— Але цього не може бути! — ошелешено прошепотіла Едіт.
— Може, — проказав Алекс, — зрештою, Едіт, не думай, що серед тих людей у Росії, звинувачених у шпигунстві чи зраді, яких щоденно пачками катують і розстрілюють без суду і слідства у підвалах Луб’янки, немає ідейних, вірних ідеалам пролетарської революції… Половина з них ті, хто ту чортову революцію робив, вербував найповажніших офіцерів царської армії…Та їх ніхто не щадить.
Алекс замовк.
— Боже, Боже… Ти, ти…. Ти говориш страшні речі! — проказала вона.
— Я говорю реальні речі, — відповів Макміллан. — А тепер ще раз. Дай собі відповідь: ти працюєш на Дейча за гроші чи за ідею?
Едіт витерла вологі від сліз очі.
— Ти нічого не знаєш! Ти зовсім нічого не знаєш! — прошепотіла вона.
Його брова поповзла вгору.
— То розкажи мені.
— Перед тим як я почала працювати на Дейча у Лондоні, — мовила Едіт, — мене позбавили можливості будь-якого вибору. Я фотографувала бідні квартали Відня для австрійської компартійної газети, і це була моя робота.
У той час лондонській резидентурі знадобилася вербувальниця. Я була знайома з Дейчем по Відню, але не знала, що він перебрався до Лондона й очолив резидентуру. Я видалася йому підходящою кандидатурою. Мене обманом змусили покинути Австрію, цілу спецоперацію для цього провели. Я навіть з батьками попрощатися не встигла.
Усе провернув один агент на ім’я Отто фон Фраузе. Він… не дуже добре повівся зі мною. А коли я опинилася тут, у Лондоні… Дейч мені просто не залишив вибору. Обіцяв безбідне життя в обмін на те, що я умію робити, — фотографувати й спілкуватися з людьми. І я це робила. Зрештою, вже потім я усвідомила суть того, що роблю… Але яке мені було до того діло? Я отримувала добрі гроші, непогано заробляла у фотостудії… Ти і сам знаєш. Ми з тобою так і познайомились, Алексе. Мною керували амбіції, бажання досягнути більшого… і навіть коли я дізналася, що Дейч зі мною не до кінця відвертий, я вирішила, що зможу переграти його, стати незалежною… Та, певно, часи змінилися, все якось поволі сходить на пси. Все втрачає сенс.
— Едіт! — гірка усмішка з’явилася на обличчі Алекса. — Стати незалежною у структурі НКВС? Ти хоч сама розумієш, що говориш? Схоже, ти так і не усвідомила, на кого працюєш насправді. Це не приватна контора Арнольда Дейча, а ти не наймана працівниця, яка може звільнитися, коли забажає! Ця резидентура — структура ІНО НКВС!
— Ти сьогодні геть збив мене з пантелику, Алексе! — похитала головою Едіт. — Я вже шкодую, що поїхала з тобою на той концерт. Усе починалося так добре, а зараз… ти просто вибив у мене опору під ногами…
— У тебе не було ніякої опори під ногами, Едіт, — промовив Алекс. — Ніколи. ІНО НКВС не набирає агентів для того, щоб давати їм якусь міфічну опору. Ти для них витратний матеріал, навіть якщо поки їх влаштовуєш.