Dolce Vita, або Кінець гламуру

— Сама туди ходила. Тоді альтернативи не було, — кажу я.

— Так от, це і був її бізнес. Вона підтягнула зятька. А згодом він виріс і перекинув зароблене у пару ресторанчиків, правда, не таких солідних, як цей. А тепер — цей, готель за містом і якесь виробництво планує не то бруківки, не то керамічної плитки. Одним словом, трудоголік.

— Ага, так я і думала! То «Західний замок» теж його. Там я втратила з ним свою цноту, — смішком.

— Ну, цілком підходяще місце. Романтичне, — сказала, струсивши попіл з сигарети. — Підійшов до справи зі знанням.

— З лебедями на озері, — спантеличено додала я.

Дарина усміхнулася лівим кутиком рота.

Мені було так цікаво, ніби я слухала істинну історію виникнення життя на Землі. Хотілося знати все до найменших подробиць, особливо про стосунки з жінками. Щоб зробити умовні позначки для себе, щоб не робити прикрих помилок. «Але хіба ж це реально?!» — закралася підла думка.

— А як у нього з Клеопатрою? — запитую.

«Разом вони виглядають дуже стримано».

— У його жінки — своя ювелірна мережа бутіків, готельчик десь в Криму і взагалі своє життя. А про людське око — щаслива сімейна пара, — продовжує Дарка.

— Чому ж не розлучаться? Якщо пройшла любов…

— А таких сімей — дев’яносто відсотків! — усміхається. — Звичка. Діти. Усе спільне. А ці ще й живуть дуже по-європейськи — вільно. Ніхто нікому не дорікає. Зачєм воду мутіть?

— Так, тепер я розумію, чому він зі мною всюди абсолютно спокійно почувався. Навіть у своєму готелі та й тут, у ресторані. М-да, святих немає, — я трохи засмутилася, згадавши і про Марчея.

— Був би святий, ти би зараз тут не сиділа, — виголосила Дарина.

— Боже мій! Я ж зі своїми лямурами зовсім забула про Роксолану, — схопилася я за голову. — Треба з нею негайно здзвонитися.

— Не шукай трубку, — сказала Дарка, коли я почала копирсатися у своїй вітонівській сумці. — Вона поїхала з Рішардом у Краків. Здається, за тканинами для свого проекту.

Я вражена такою новиною.

— Ой, все розв’язалося?

Офіціант приносить нам пахлаву і чай з гірських трав.

— Дєтєктів! — сміється Трип’ята, відколупуючи ложкою шматочок солодкого. — Поки ти займалася своїми сердечними справами, а Рокса творила диво-плаття, Рішард зустрівся з тим Лесиком, про якого ви розповідали. І виявилося, що сестра того бідолахи працює медсестрою на УЗД.

— Шалений прикол! І виявилося, що то таки він — батько? — питаю. — Стоп. А до чого тут сестра того козла?

— А-а, — інтригуючи, протягнула подруга, — у цьому і заковика. Вона продала Касьці чужий діагноз. Всього за триста баксів. А та притарабанила його в поліклініку. І без зайвих проблем стала на облік. Абсолютно легально.

— Хитре стерво! Знала, на які кнопки натискати, — я сердито стисла губи. — Тому і Лілька отримала відтам неправильну інформацію. І що, Лянка у все це так легко повірила?

— Рішард приїхав до неї і з Олесем, і з його дорогою сестричкою. Так що вони вже помирилися. Все о’кей. Не турбуйся.