Dolce Vita, або Кінець гламуру

— Ґюнтер має у Берліні кілька автосалонів з уживаними авто, але стільки грошей не заробляє, — повідомила подруга.

Тут мужчини застрягли на темі автівок, заангажувавши мою берлінку перекладати. Ґюнтер демонстрував фото старовинних агрегатів, які він колекціонував. І в усіх подробицях розписував ці диковинки.

Я запропонувала Дарині відсісти від них подалі. Вона мала мені дещо розповісти. Я замовила нам по пляшечці Боржомі. Подруга відмовилася, надавши перевагу бокалу Цинандалі. А для мене фігура — перш за все!

— Ти трохи поправилася. Ні? — запитую її.

— А я жінка зі статусом. Мені мої кілограми надають солідності, — несподівано абсолютно відверто. — Та й складно з моєю роботою. Постійно наїдаюся на ніч. Але кажу, це мені не заважає, швидше навпаки.

— Ну дивись, щоб потім не рознесло. Випадеш з обойми, — підколола її.

— А, — вона недбало махнула рукою. — У мене тепер електорат інший. І габарити тут не завада. Я вже втомилася від ласих поглядів одружених бабіїв. Набридли… Усе одне й те саме: «Ти — просто мрія, а вона — стерво. Тільки розлучитися не можу, бо обдере мене, як липку, та й діти малі. Зачекай трохи, от тоді…» Не хочу більше тих байок! Баста! Я краще сама собі чоловіка виховаю.

— Ух ти! Тож як? — я усміхаюся.

— А дарма шкіришся, Любо! — каже Трип’ята, перехиливши келих майже до дна. — Молодь підросла цікава…

— Ой, зараз лусну. Ти хочеш якомусь слинтяю шмарклі витирати?

— Ага, і за ручку на морозиво поведу, в кіно на останній сеанс сходимо, — підтримала тон, а тоді з відразою кинула убік: — Та є такі, що ще фору дадуть усім цим «гаманцям».

— О-о, — протягнула я. — Не впізнаю тебе, Дарунь. У тебе вже хтось такий є, чи я помиляюся?

— Та нема нікого. Я просто придивляюся. Тепер молодий бой-френд — модно!

— Альфонс, фаворит?!

— Можу собі дозволити, по-перше. А по-друге, нагляну собі кмітливого і перспективного. Так що, поживемо-побачимо…

— Модно! Просто тепер жінок з чоловічим характером повно. Емансіпе, як кажуть французи.

Поруч з такими, як Дарка, мужчинам, мабуть, не надто комфортно. «Активність жінки, — одного разу сказав мені знайомий режисер, — насторожує і навіть відштовхує сильних чоловіків». Адже їм підсвідомо хочеться нас захищати, допомагати вирішувати проблеми, а у даному випадку усі ці хитрощі зайві. Такої самодостатньої дами вони, напевно, побоюються. Я задумалася, а Трип’ята, скориставшись паузою, сказала:

— А ти схудла. Щаслива, аж світишся. Регулярний секс, плюс почуття — найкращий результат.

— Тьху-тьху, — сплюнула я через ліве плече, усміхаючись. — Ще наврочиш.

— Я не заздрю. Майже.

— От бачиш! А він справді такий, — не могла я підібрати слів, — такий у всьому — просто бомба.

— Та ну? — мені здалося, що це було сказано з іронією.

— Як тобі ось ці сережки і перстень від Ґрафф? — похвалилася я.