Dolce Vita, або Кінець гламуру

І ми учотирьох їздили усіма нічними клубами і ресторанами міста. Іноді ненадовго до нас приєднувалася Дарина. Щоправда, це чомусь не дуже подобалося Ігорю. При ній він нервував.

Його Клеопатра полетіла на два тижні з їх п’ятнадцятирічним сином в Ялту, де мала свій готель.

Я була впевнена, що сама доля прихильна до нас. І ми насолоджувалися цим по повній програмі. Ранок починався в обід, а вечір приходив зі світанком.

Я молилася про те, щоб це щастя тривало якнайдовше. Нічні клуби, ресторани, коштовності і шубки створені для того, щоб не почуватися недооціненою. Я переконана, що тільки так можна зробити жінку щасливою. Знаю, що це не навічно. І окрім яскравих вражень повинні залишитися вагомі аргументи. Тепер я зрозуміла, скількох радощів була позбавлена у прісному шлюбі зі значно старшим чоловіком.

Ми з Алісою таскали Ґюнтера усіма найвизначнішими місцями міста. Звичайний німецький бюргер виявився людиною щирою і відкритою. Він впадав у ступор від краси українок і українських замків.

Ми навіть встигли змотатися на два дні у Мукачеве, де в той час романтично квітла сакура. Красиве і привітне містечко. Воно ніби накинуло на себе рожеву шовкову шаль. А раніше я цього нізащо не зауважила б. Ось що означає уражені коханням серце і душа!

Галопом пробігли через Паланок. І ще на день затрималися, щоб подивитися Підгорецький замок, у минулому один із найкрасивіших замків Європи. Демонструючи неабияку ерудицію, екскурсії для нас проводив Ігор. Виявилося, що його бабця була професором і дуже дбала про освіту внука, який її не осоромив — захистив дисертацію з мистецтвознавства.

— Тут також є свій привид, як у всіх порядних замків, — повідомив мій коханий.

— Кентервільський привид! — розсміялася Аліска. — Не треба ля-ля…

— Це найправдивіша правда! — одразу заперечив Ігор. — За легендою, граф із родини Жевуських замордував із ревнощів свою молоду красуню-жінку у пивниці. А потім нібито замурував її там в стіні. Інші джерела кажуть, що поховав у парку. І відтоді привид жінки у білому блукає територією замку. Його не раз бачили працівники і реставратори. Ось гляньте, вже майже відремонтували праве крило, перекривають дах.

— Ґюнтер каже, — переклала нам белькотіння свого бюргера Аліса, — що десь чув про експедицію науковців, які мають приїхати сюди досліджувати це явище.

— Ну, от! А ти кажеш, що я вигадую. Історія замку надзвичайно яскрава. Цей палац бачив найпишніші бенкети і найурочистіші прийоми. Він був також Лувром у «Трьох мушкетерах», — продовжував Ігор.

— Точно! — вигукнула я. — Ходжу тут, ходжу і думаю, звідки мені усе це знайоме? А може, я у минулому житті теж була принцесою?

— Ти і у цьому моя королева! — поцілувавши у поклоні мою руку, сказав він. — Якби цей замок можна було б купити, то я б тобі його подарував.

— Ігор — мілліонар, — поважно сказав німець, якому Аліска усе перекладала.